Наші північні сусіди також були не дурні, вони теж чекали, щоб подивитись, що кине в землю туси Мерці. Однак ми вже не могли чекати далі. Старший брат запропонував посіяти більше маку; батько, почувши це, не знав, чи варто так робити, чи ні, і звернув питальний погляд на мене. Від певного часу батько почав запитувати мою думку про певні важливі події. Я стиха спитав Тхарну, яка стояла поруч:
— Скажи, що сіяти?
— Мак, — відповіла вона.
Почувши це, старший брат сказав:
— Хіба ти дурний до такої міри, щоб про все питати в служниці?
— Але ж вона чомусь сказала те саме, що й ти? — зауважив я.
З певного часу брат уже не любив мене так, як раніше. Цього разу він сказав, зціпивши зуби:
— Це твоя холопка повторила мої слова, дурню.
Його слова мене розізлили і я голосно заявив:
— Збіжжя! Потрібно все засіяти збіжжям!
Мені хотілося показати йому, що далеко не всі люди в цьому світі будуть повторювати його слова.
Ніхто не очікував, що батько раптом скаже:
— Я теж так думаю.
Я аж розреготався від радості.
Старший брат вибіг із кімнати.
Прийнявши рішення сіяти збіжжя, батько так і не відчув полегшення. Я б у такій ситуації на місці туси уже б качався по землі з ревом. Він хвилювався про те, що північні туси будуть наслідувати нас і не посадять ні зернини маку, тоді наступного року опій знову підніметься в ціні й південні туси, разом із туси Вангбо, з нас посміються. Однак навіть ще більше батько хвилювався про те, що в такому випадку його нащадки будуть його зневажати. Сміятимуться з того, що він раптом послухався маячні недоумка.
Він підійшов до тахти своєї дружини й сказав:
— Твій син турбує мене.
— Він має рацію, — відказала дружина, — так само, як і я тоді, коли переконала тебе прийняти насіння від уповноваженого Хуана.
Материна служниця розповіла мені, що дружина ще зауважила до туси:
— Хто насправді турбуватиме тебе, так це твій старший син.
Я підійшов до батька й сказав:
— Не хвилюйся. На півночі до сих пір не сіють нічого не тому, що вони розумні, а тому що в них погода погана: зима ніби й минула, але потім повернулася ще раз.
Про це мені розповів літописець Вангбо Єшей.
Батько не відповів мені прямо, а сказав так:
— Я бачу, твої друзі щирі до тебе. Ми хоча й туси, володарі земель по обидва береги цієї річки, однак нам потрібно багато друзів, різних друзів. Я бачу, що ти товаришуєш із різними людьми.
— Старший брат каже, що всі ті люди — раби, він насміхається з мене.
Батько сказав мені, що один туси ніколи не зможе бути другом іншого туси, тому якщо в тебе є декілька щирих друзів серед рабів — це зовсім непогано. Це вперше туси Мерці цілком серйозно говорив до свого недоумкуватого сина. І вперше поклав свою руку мені на плече, а не на голову.
Саме в той день після обіду прийшла новина з підтвердженням.
Суворі заморозки не дали кільком північним туси вчасно посіяти збіжжя, тож вони вимушені були сіяти мак, що визрівав за значно коротший термін. Коли прийшла ця новина, усі в родині Мерці, від господарів до підлеглих, надзвичайно зраділи. Крім двох осіб. Щодо третьої дружини Янгджоми, то що б не сталося в родині Мерці, її це, здавалося, не обходило. Схоже було на те, що вона існує тільки аби інколи переспати з туси. Усі вже сприймали це як звичайне. Незвичайною була поведінка старшого брата. Він завжди докладав зусиль до того, щоб родина Мерці отримала перемогу, однак того дня, коли з півночі прийшла вигідна для нас новина, він анітрохи не зрадів. Адже ця подія підтверджувала, що коли йдеться про планування й потрібно працювати головою, він робить це навіть гірше за свого недоумкуватого брата. І це виявлялося вже не раз. Тому він і засмутився, коли прийшла ця хороша новина. Одного дня я особливо підкреслив йому, що обрав тоді зерно зовсім не тому, що Тхарна щось мені сказала:
— Брате, — сказав я йому, — ти мав рацію: та жінка — тупа, тож коли вона підказувала мені «мак», знаючи, що вона тупа, я й обрав зерно.