Хіба ви не бачите, що ті язики, які хотіли щось сказати, вже повідпадали?
Прості люди іноді дійсно хочуть щось сказати, але завжди чекають аж до смерті, аби щось висловити. Передсмертні репліки можуть вийти такими:
— Дайте мені ковток медовухи.
— Будь ласка, покладіть мені до рота маленький камінець яшми.
— Небо ось-ось просвітліє.
— Ама, вони прийшли!
— Я не можу знайти свої ноги.
— Небо! Небо!
— Духи, духи!
І так далі, й тому подібне.
3. Санг'є Дролма
Я починаю описувати події з того сніжного ранку, коли мені було тринадцять років.
Отже, той перший весняний сніг викликав у мене снігову сліпоту.
Та свист батога, яким наші охоронці били Соднама Г’ялцена, ніби повіяв прохолодою на мої червоні набряклі очі.
Мати наказала годувальниці:
— Доглядай якнайкраще панича!
Коли пані пішла, а чарівна служанка Дролма зібралась іти за нею, я скинув з очей рушник і закричав:
— Мені потрібна, Дролмо!
Я зовсім не вимагав, щоб і мати залишилась зі мною, однак вона сказала:
— Гаразд, ну тоді ми залишимось і побудемо тут з тобою.
Де ж моїй маленькій голові було осягнути так багато справ? Тож я тільки міцно вчепився в ніжні руки Дролми й невдовзі заснув.
Прокинувся вже надвечір.
З мосту під замком долинали протяжні й моторошні заклики якоїсь жінки. Це чийсь син загубив свою душу в місці, де часто з'являються привиди, тож мати кликала його тепер додому. А я сказав до служниці, що лежала навзнак в узголів'ї ліжка:
— Дролмо, ти мені потрібна, чуєш, Дролмо?
Дролма захихотіла.
Вона знову вщипнула мене і легесенько ковзнула до мене під ковдру. Є така пісня[27]:
У легендах про витоки нашого світу[28] був один святий, який живе не знати де. І от він сказав одного разу: «ха!», після чого відразу ж постала порожнеча. Тоді святий ще раз сказав: «ха!» — вже до порожнечі, і там виникли вода, вогонь і курява. Коли він знову сказав своє чарівне «ха», вітер почав дмухати на наш світ і обертати його в порожнечі. У той день, коли я в темряві тримав у руках груди Дролми, я теж радісно і здивовано вигукнув: «ха!»
Дролма, однак, бурмотіла щось незрозуміле: «у…у…у…»
І світ, створений з вогню й води, зі світла й куряви, закрутився із шаленою швидкістю. У той рік мені було тринадцять[29], а Дролмі — вісімнадцять.
І от вісімнадцятирічна Санг'є Дролма стисла мене в обіймах зверху на своєму тілі.
А тринадцятирічний я відчув, що в моєму тілі якась річ палає, мов вогонь.
Вона промовляла: «увійди, увійди», ніби в якомусь місці її тіла були двері. Я ж при цьому дійсно мав потужне бажання кудись увійти.
— Дурнику ти, дурнику, — сказала вона, й потім її рука стисла мене там і допомогла увійти.
Тринадцятирічний я вибухнув криком. І цього світу враз не стало.
На ранок мої очі, які, було, почали одужувати, знову набрякли так, що не відкривались. Дролма із червоним обличчям щось сказала матері на вухо, дружина туси кинула погляд на свого сина й, не стримавшись, розсміялась, водночас давши ляпас чарівній служниці.
Потім знову з’явився лама-знахар.
Мати сказала:
— Подивись, до чого ти долікував очі панича! А господар же ось незабаром повернеться!
— Напевне, панич побачив якусь брудну річ? — спитав лама.
— Може, злого духа? — перепитала його дружина туси. — Я бачу, все-таки парочка непідкорених вам духів ще лишилася?
Лама похитав головою:
— Унизу я бачив собаку, що народила цуценят, може, панич ходив на них дивитись?
Відтак мої очі знову були обкурені глицевим димом і лама ще раз дав мені якогось зілля в порошку. Невдовзі я схотів помочитись. Лама сказав, що може бути трохи боляче. І дійсно, надвечір місце, яке щойно подарувало мені приємність, заболіло, ніби його кололи голками.
27
Наведені нижче рядки нагадують про долю Цан’яна Г’єцо (1683–1706), Далай-лами VI, буддійського ієрарха, що не дотримувався вищих обітниць, і відомий в історії Тибету ще як поет і шанувальник жінок, чиї вірші постали складовою тибетської народної культури.
28
Наведений далі текст є вільним переказом міфу про створення світу в традиції бон — добуддійської релігії Тибету: в порожнечі з’являються вітри, що, звившись у вихор, створюють жар-вогонь, від зіткнення холодного вітру і вогню виникає волога-вода, в якій під впливом вихору вітрів найдрібніші порошинки перетворюються на грубіші, що потім постають складовою землі-основи і гір.
29
В архаїчному тибетському суспільстві вік «сакральної зрілості», що надавала право сину правителя, в даному контексті сину туси, зайняти трон батька визначався досягненням тринадцяти років, але магічну силу влади син набував тільки під час здійснення ритуалу поховання батька.