— Ходімо нагору, — сказав я.
Ступаючи по червоній доріжці, усі вирушили нагору. Я хотів трохи відстати від тусині, щоб знову подивитись на її гарну доньку, однак її охоронниці, підтримавши мене за руки, сказали:
— Паничу, будьте обережні, дивіться під ноги! — після чого проштовхнули мене на місце поруч із тусинею.
Коли слуги подавали чанг й чай, управитель почав розмову:
— Панич дуже незадоволений з того, що ви залишилися ночувати майже в нас на порозі, але не завітали до нас.
— Мені здається, що панич — не та людина, яка буде шукати собі клопоту, — зауважила тусиня.
Мені не подобалась така самовпевнена її манера, однак я сказав:
— Родині Мерці дійсно подобається бути гостинною.
Туси посміхнулась і сказала:
— Ми, туси Ронггонг, — жінки, а жінкам потрібно прибратися для зустрічі з іншими людьми. Я, моя донька, мої служниці — ми повинні були вдягнутися.
Тільки тепер її донька усміхнулася до мене. Усмішка її не була догідливою чи улесливою, то була усмішка жінки, яка знає, наскільки вона гарна. А усмішка її матері завжди виказувала, що вона знає, що в світі є тільки одна тусиня, і це — вона. Усмішки обох цих жінок вочевидь повідомляли мені, що вони знають, що спілкуються з хлопцем, у якого з головою не все гаразд.
Я навмисне підвищив голос і сказав управителю:
— Нехай гості приступають до обговорення найбільш нагальної справи.
— Ми пропонуємо спочатку обговорити найбільш нагальну справу, — виголосив управитель.
Тусиня Ронггонг, все ще вдаючи, що їй нема чого просити в людей, сказала:
— Моя донька…
— Поговоримо про ячмінь, — сказав я.
Темна шкіра тусині залилася червоним, і вона сказала:
— Я хочу познайомити тебе із своєю донькою.
— Я тебе вже познайомив із своїм управителем, а також із собою, ти ж досі нічого про себе не сказала, але тепер уже минув час для знайомств, тож справу з ячменем обговорюй із моїм управителем.
Сказавши це, я пішов, узявши з собою двох своїх хлопців-прислужників. Тусиня тепер пошкодувала, що зневажила людину. Вона вчинила помилку, якої часто припускаються розумні люди, — зневажила дурня. Однак у цей момент зневажити дурня родини Мерці було те саме, що зневажити всіх Мерці. Я почув позаду себе, як управитель сказав до тусині:
— Панич цього разу надзвичайно поблажливий: розстелив перед вами червону доріжку, коли ви приїхали, і відразу ж наказав мені вести з вами переговори про ячмінь, не те що минулого разу, коли приїхав туси Лха Шопа, — він чекав аж три дні, щоб тільки заговорити про ячмінь, а потім ще через три дні тільки дізнався, що він не продається за звичайною ціною.
— Мій управитель — гарний управитель, — сказав я до прислужників.
Однак вони не зрозуміли смислу мого захоплення. Тоді я спитав прямо в Аїра-молодшого:
— А ти в майбутньому будеш моїм гарним катом?
Проте він завжди ніяковів при згадці про те, що в майбутньому вбиватиме людей.
А от Соднам Г'ялцен, вихопивши в нього ініціативу, сказав мені:
— А я зможу стати тобі гарним воєначальником, навіть найкращим!
— Ти є раб, — відказав я, — а ще ніколи ні один раб не ставав воєначальником.
Проте він анітрохи не занепав духом і сказав:
— Однак я буду старатись і туси дарує мені волю, а потім ще буду старатись і стану воєначальником!
Тут знову поставало запитання: а хто ж буде тим туси, який триматиме в руках владу дарувати чи віднімати життя.
— Зі мною ви нічого не отримаєте, — сказав я.
Вони засміялись і я засміявся разом із ними. І так ми сміялися, сміялися, аж поки Соднам Г'ялцен не випрямився й не сказав:
— Паничу, а та дівчина така гарна!
Так, дійсно така гарна жінка трапляється, мабуть, один раз на сто років. Я навіть трохи пошкодував, що не дав змоги щойно туси Ронггонг познайомити мене з донькою. Однак оскільки я вже пішов, повертатися було соромно.
Управитель піднявся нагору й сказав мені:
— Туси хотіла розчулити тебе своєю гарною донькою, такий у неї був план, але ти не піддався. Паничу, я не помиляюся, ти — незвичайна людина, я залюбки робитиму все, що ти мені скажеш!
У мене вирвався легкий стогін, коли я відповів йому:
— Однак я вже пошкодував, що залишив вас. Я почав сумувати за тією дівчиною відразу ж, як тільки вийшов.
— Так, — сказав управитель, — якби панича не зворушила така краса, він би дійсно був таким дурним, як про нього кажуть.