— Ого, нічогенька знахідка! — закричала дівчина. — Гей, дивіться, що Соломія відкопала!
Люди кинули свою роботу і позбігалися, вони оточили дівчину та роздивлялися знайдений предмет. Один із колег, який стояв поруч, присів біля Соломії.
— Можна глянути? — запитав він.
— Так, звичайно, — відповіла дівчина.
Вона передала табличку чоловікові. Він обережно взяв її та почав уважно роздивлятися з усіх боків.
— Цікава штука! — промовив він, повертаючи знахідку тильною стороною. — Не скіфська робота. Очевидно, що з Давнього Єгипту. І як вона потрапила до скіфського кургану?
— Напевно, разом із іншим скарбом, який захопили під час походів, — сказала Соломія. — Де тільки тих скіфів не носило!
— Мабуть, що так і було, — погодився чоловік.
Він передав табличку назад до рук Соломії. Всі так і стояли навколо дівчини, роздивляючись знайдений скарб. Соломія задумливо дивилася на ієрогліфи. Вона відчувала легкі коливання у повітрі, що йшли від таблички. Якась давня сила була захована в ній. Невже це саме те, про що вона думала? Не може бути, щоб їй так повезло, це просто неймовірно! Треба якнайшвидше повернутися до Києва. І знахідку потрібно дуже пильнувати, а то хто знає, кому що до голови скоче.
Через тиждень пізнього літнього вечора Соломія сиділа за столом у своєму службовому кабінеті. За вікном були вже сутінки, але у кабінеті ще відчувалася денна літня спека. Вікно до кабінету було напіввідчинене. Перед дівчиною лежала книга. На розкритій сторінці виднілися малюнки, на яких було зображено давньоєгипетських жерців. Поряд із книгою лежала знайдена нею золота табличка. Соломія втупилась у книгу, уважно вдивляючись у текст. Час від часу вона позирала на табличку, порівнюючи написи на ній із тими, що були у книзі.
— Книга давньоєгипетського бога Тота була записана на золотих табличках. Той, хто володів нею, отримував знання, як навчитися мови тварин та отримати владу над людьми і світом, — процитувала Соломія вголос.
Вона перевела очі на табличку, взяла її до рук та почала уважно розглядати. Потім задумливо промовила:
— Це сакральні знання, дуже небезпечні. Тому книга зникла. Та, як видно, не вся. Дещо вціліло.
Раптом порив вітру повністю відчинив вікно. Соломія різко підняла голову та на секунду завмерла, дивлячись крізь нього. Потім вона встала і підійшла до вікна, щоб зачинити. Але спочатку визирнула на вулицю. Там не було жодної людини. Сильні пориви вітру гнули гілки дерев. Зненацька прямо перед нею вдарила блискавка та почувся гуркіт грому. Несподівано під одним із дерев із нізвідки виник той страшний чоловік із бородою, що наснився їй, але цього разу він був без плаща. Дівчина завмерла. Декілька хвилин вони дивилися один одному у вічі. Несподівано знову вдарила блискавка, і чоловік зник. Соломія швидко зачинила вікно. Вона повернулася обличчям до столу, кілька секунд постояла, обпершись на підвіконня і дивлячись на табличку, що лежала на столі поряд із книгою.
— Час настав, — сказала вона, і в її голосі почулася рішучість, що була добре знайома Гордію.
Соломія швидко підійшла до столу, взяла зі стільця свій наплічник, поклала туди золоту табличку і вийшла з кабінету.
Соломія виринула з приміщення музею і швидко покрокувала уздовж вулиці. Був пізній літній вечір. Денна спека вже спала. Сильні пориви вітру гнули гілки дерев. На довгій вулиці не було видно жодної людини і чулося лише голосне відлуння кроків дівчини. Вона дійшла до рогу, завернула за нього і раптом побачила поряд із собою на стіні тінь, схожу на великого собаку. Несподівано вдарив грім. Соломія на мить застигла, потім рвучко обернулася. Навпроти неї стояв великий сірий вовк. Його очі світилися в сутінках, немов дві вуглини. Він пригнувся, приготувавшись до стрибка. Так, головне не панікувати. Дівчина швидко огляділася і помітила неподалік дерево. Наступної миті замість неї на розпеченому сірому асфальті вже стояла велика чорна кішка. Вона зірвалася з місця і помчала до дерева. Швидко видершись на нього, кішка перелякано зиркнула на вовка, роздумуючи, що робити далі. Вовк підійшов до дерева, сів під ним і подивився на кішку, що здерлася на саму верхівку. Він вочевидь чекав, поки вона злізе на землю, і не збирався нікуди йти. Так пройшло хвилин п’ять. Зненацька почулися голоси людей. Уздовж вулиці йшла весела компанія молоді, вони голосно розмовляли та сміялися. Вовк повернув голову на голоси і трохи відійшов від дерева, щоб подивитися, що відбувається. Чудово! Тепер головне — не впустити цей щасливий шанс. Кішка рвонула по стовбуру і помчала у темний провулок. Люди пройшли далі. Вовк повернувся до дерева, задер голову і зиркнув на верхівку. Він обійшов дерево з усіх боків, але побачив, що кішки там не було. Вовк сердито загарчав. Несподівано він став збільшуватись, і ось вже посеред вулиці стояв чоловік із хижим поглядом, той самий, якого Соломія кожної ночі бачила уві сні. Чоловік ще секунду постояв, неначе розмірковуючи, що робити далі, а потім швидко покрокував вулицею в той бік, звідки прийшла дівчина.