Другий фактор, який може штовхнути СССР до обмежених воєнних аґресій, — це відношення у потенціяльній спроможності постійно готових мілітарних сил у засягу т. зв. звичайної зброї. Під цим оглядом совєти мають перевагу над західніми державами. Тому совєтська ініціятива в обмеженій війні, у якій обидва бльоки воювали б тільки конвенціональною зброєю без важких засобів далекосяглого, масового нищення, обіцяє Москві, як аґресорові, початкову перевагу. Вона може рахувати теж на те, що західні держави волітимуть програти в меншій, периферійній війні та знову понести деякі обмежені втрати поза власними країнами, ніж розширювати війну або започаткувати перетворення її у світову атомову пожежу.
Щоб не спровокувати тотально-воєнної реакції Заходу, Москва, правдоподібно, у розпалюванні воєнних конфліктів буде застосовувати тактику прикривання й зменшування їх засягу та гостроти. Така тактика відповідає стратегії ступневої імперіялістичної експансії та підбоїв Москви. У її застосуванні вона має багато можливостей. Типовий зразок такої тактики полягає в тому, що Москва офіціяльно не ангажується у війну, нею спровоковану, а тільки веде її посередньо, руками своїх сателітів чи т. зв. «добровільцями». А безпосередня, одверта участь Москви у війні може бути маскована нібито «гуманними» мотивами збройної інтервенції.
Як бачимо, теперішній розвиток воєнної техніки в обидвох бльоках аж ніяк не є забезпеченням від виникнення воєнних конфліктів обмеженого засягу. Вирішальний вплив має тут політично-вольове наставлення по обидвох боках, зокрема непослаблена динаміка московського імперіялізму, який не натрапляє на відповідну рішучість західніх держав. Домінація совєтської експансії при з’ясованому тут відношенні мілітарних потенціялів дає большевикам головну ініціятиву у формуванні міжнародньої ситуації та дозволяє їм послуговуватися не тільки погрозами війни, але й воєнними розграми.
Основна зміна в питанні війни може прийти тоді, коли зміниться відношення сил між обидвома протиставними бльоками не тільки в ділянці воєнної техніки, але й в ділянці загальної здатносте й готовости до війни. Центральне значення завжди має стан політичної децизії держав та морально-вольової рішучости народів. Можливості застосувати у війні важку модерну зброю зростають тоді, коли один бльок осягне в тому відношенні абсолютну перевагу, або коли матиме відповідні засоби й методи успішної оборони від діяння тієї зброї. Крім того, існує ще можливість очайдушного її застосування в розпачливому положенні.
Коли пишемо про новітню воєнну техніку як про окремий фактор, який впливає на питання війни, то не маємо на увазі всіх воєнних винаходів і технічних удосконалень, а тільки засоби далекострільної ракети. Частина нових воєнних винаходів входить у склад звичайної зброї як її доповнення чи модернізація. Наприклад, атомова й ракетна артилерія, ракети близького бою і т. п. уже уведені в склад звичайної, тактичної зброї. Вони узгляднені й в структурі армій та в нових засадах стратегії і тактики як невідлучні фактори, і цього розвитку вже не можна ні спинити, ні завернути. Тому в кожному новому воєнному конфлікті з безпосередньою чи посередньою участю великодержав, напевно, будуть воювати модерною зброєю легшого калібру й тактичного фронтового засягу.