Національна революція є тотожною з національно-визвольною війною проти наїзника, національного ворога. Тому добре мати на увазі окреслення «війна», якщо мовити про національну революцію. Соціяльні революції символізують барикади, національні — дивізії.
Для успішного проведення національної революції в Україні і в усіх підсовєтських країнах найважливішою є розбудова свідомого до своїх завдань, цілеспрямованого, здисциплінованого, фанатичного кадру політичних провідників та організаторів революції. Надія на автоматизм, попутництво чи хвостизм революції — це найбільша для неї загроза. Політична командна організація мусить становити моноліт, що знає, чого хоче, і згідний поміж собою не лише щодо неґативного, а й щодо позитивного образу майбутнього. Політична організація в Україні не може творити конґльомерату різних елементів, не може бути резистансом французького типу, де були об’єднані неґативною ідеєю різноманітні елементи, які зразу після війни схопили себе за горло.
Одначе для того, щоб залучити до боротьби всіх, хто лише хоче боротися, треба ширшого перстеня довкола монолітного ядра — ОУН. Базу для такого перстеня дає УГВР, її плятформа. Проте ж ініціятивною завжди мусить остатися організація, яка жодної проблеми не ставить половинчато чи узгіднено, але категорично. УГВР — це необхідне завершення для цілости боротьби, і зокрема для збройної сили — УПА, яка має охоплювати всі многогранні елементи з народніх шарів. Маршувати найширшою всенародньою лавою можна тоді, коли в цій стихії є ядро, що ніколи не зійде на манівці. Це дві взаємозалежні речі: залучування до боротьби найширших кіл і розбудова серед них цілеспрямованого й здисциплінованого організованого ядра.
Мотором поширювання революційної армії надалі залишиться політична організація, яка творитиме теж кістяк революційної армії, що завжди була й буде політичною армією. Тим більше в час падіння більшевизму, коли буде творитися низка нових ворожих п’ятих колон із боку Росії та інших ворогів України, необхідно закріпити-таки політикум армії.
Передумовою збройного зриву є ідейно-політичне перевиховання й вже сьогоднішнє пов’язання з безпосередньою боротьбою народніх шарів на всіх відтинках життя: соціяльного, культурного, господарського, церковного і т. п.
Українські ідеї й концепції окремих ланок життя, скріплювання органічних питоменних внутрішніх вартостей, протиставлення стихійних намагань встановляти свою організацію окремих ділянок життя, напр., підтримка боротьби за приватну власність хлібороба на землю проти колгоспу (тобто органічно пов’язувати боротьбу сьогоднішнього дня із завтрішнім, здійсненим в українській державі, образом усього життя) — це повсякчас суттєве завдання.
Два національні організми з цілком іншою концепцією життя постійно стоять проти себе — Україна й Росія. Із цим фактом пов’язати організовану боротьбу — значить зробити її переможною.
Усі ці процеси на різних ділянках життя мусять ефективно збігатися в зенітальному напруженні революції — у збройному повстанні. Цей факт постійно треба доводити до свідомости народу.
Завданням ОУН під сучасну пору є проникати в усі українські прошарки, в усі ділянки життя, розбудуватися на всіх теренах України й поза нею, де живуть українці, ініціювати й вести такі дії, щоб у них брали участь найширші кола в різних можливих формах, у власній обороні перед винищуванням із боку ворога, і в означених випадках — означені наступальні акції. Зокрема, особливу увагу треба надалі надавати освідомній праці, словом і ділом.
Окремий відтинок творять вояки совєтської армії, у якій треба посилити нашу дію. Мета цього — щоб на випадок збройного зриву вояки совєтської армії переходили на бік повстанських армій, які вже сьогодні (байдуже, яка їхня сила) творять ядро майбутніх мільйонових національних армій. Наше гасло — розподіл російської імперії на національні держави в організаційному відношенні проникає теж тут — розподіл совєтської армії на національні армії. Ключова ідея, національна, дає розв’язку для всіх проблем, зв’язаних із боротьбою. Проти імперіяльної стоять національні, проти армії насильства — армії свободи!
Завдання українського революційно-визвольного табору не вичерпуються українською територією й українськими скупченнями поза нею. Перемога над Росією є можлива тоді, коли всі поневолені народи валитимуть тюрму єдиним, об’єднаним фронтом. Поширювання ідей спільного фронту, творення його на кожному місці, координація дій, спільне плянування — це завдання того часу. Ідея й концепція АБН дає відповідь на московську політику розсіювання, бо створює можливість боротьби за власну національну державність також поза власною етнографічною територією, зв’язавши в одну долю всі народи. За самостійну Україну можна боротися і в Туркестані, і в Сибірі, і навпаки — за самостійні Ідель-Урал чи Грузію в Україні.