На початку в’язням був призначений карантин. Під час нього їх навчали тюремних законів та звичаїв. Найбільшого упокорення в’язні відчували саме тоді, коли відбувався прохід: руки на спині, голова вниз, погляд на пальці ніг. Не вільно було змінювати поставу, бо в такому випадку охоронці сильно били ключами по голові. У камері не було ліжок, в’язні стелили на цементну долівку протерті покривала, а другою половиною спільно накривалися й таким чином спали. Їм було холодно й твердо. Сигналом до підйому в’язнів була мелодія польської пісні «Коли ранні встають зорі», яку виконував охоронець на трубі. Ця страждальна мелодія, протяжно виконувана, нагадувала в’язням, що вони в неволі й тим самим їх пригноблювала. Гігієнічні умовини були поганими через брак води й відсутність паперу. Ув’язнені на снідання діставали каву й ложку цукру та кусень чорного житнього хліба, а на обід діставали, переважно, пшеничну кашу.
Після 10-денного карантину Бандеру разом із Лебедем було відправлено в камеру № 14, згодом в № 21. Спільно з Бандерою сиділи: Ярослав Карпинець, Богдан Підгайний, Євген Качмарський, Григорій Перегійняк, Юрій Батіг, Луциняк. Про це Климишин згадує: «Досі жили ми більш індивідуально, а від того часу зачали ми жити групою. На тому ми скористали дуже багато, бо кожний із нас мав свої приватні книжки, а Бандера й Лебедь мали дозвіл на українські газети й могли собі лишати по одній картці на папір, якого нам усе було замало. Найбільшим для мене здобутком була тритомова «Українська загальна енциклопедія», яку мав Бандера. Із неї міг я робити такі комплекти, як історія Украйни, географія України, історія української літератури, мистецтва й інші. Усі харчі давали ми до спільної торби, якою завідував спочатку Лебедь, і їли ми спільно, ділячи по рівній пайці кожному без огляду на те, що він діставав з дому. [...] Ми діставали великі посилки від Комітету допомоги українським політичним в’язням, а крім того, від батьків і знайомих».
На пропозицію Бандери усі члени ОУН мали посилено вчитися й завершувати свої університетське навчання, а інші мали здобувати знання від початкового рівня. Так Карпинець вчив усіх точних дисциплін, Климишин — історію і філософію, українську і англійську мови тощо. Великий вплив на успішність у навчанні
Бандера мав на Григорія Перегіняка, який згодом став одним із перших організаторів та командирів УПА на Волині.
Перед Різдвом 1937 року Степан Бандера організував хор на чотири голоси, яким сам і керував, для підготовки співаної Служби Божої, перед приїздом капелана українських політичних в’язнів доктора богослов’я, отця Йосипа Кладочного. В’язні співали Службу Божу так чудово, що нею захоплювалися тюремні сторожі. Через нього Бандера підтримував постійний зв’язок із зовнішнім світом й Проводом ОУН за допомогою ґрипсів, які заклеювали в олівці, та розмов під час сповіді. Отець Йосип Кладочний сповідав Бандеру тричі на рік. За спогадами о. Кладочного, Степан Бандера: «був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя все, коли я був у в’язниці, і хоч ми були під сильною обсервацією, — він сим не зраджувався і змушував надзирателів в часі сповіді бути на віддалі. [...] Від него била сила волі й стремління поставити на свойому. Якщо є іберменш, то він власне був такої рідкісної породи — іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе». Отця Йосипа Кладочного поліція підозрювала в передачі/отриманні інформації для/від Степана Бандери під час сповіді, які тривали понад годину, а також від його адвоката Володимира Горбового.