22 липня 1943 р. відбулася зустріч Провідника ОУН С. Бандери з Головним комендантом АК ген. С. Ровецьким — «Гротом», який сидів у камері № 71. Зустрітися їм допоміг ще один в’язень, провідний діяч ОУН В. Стахів. Темою їхніх розмов були подальші перспективи українсько-польських взаємин, політика західних союзників та прихід в Україну й в Польщу більшовиків тощо. Згодом свою позицію ген. Ровецький виклав у листі польським в’язням: «[...] уже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації».
Про перебування в концтаборі Саксенгаузен полк. А. Мельник писав: «Місцем проходу був трикутник між двома крилами бараку, які прямовисно стояли до себе, і високим муром, що відділював барак від решти табору. Уже попереднього дня завважив я в однім із відхилених угорі вікон знаки хустиною і кінцями пальців. Наступного дня знаки ці повторились, що більше, появились крейдою писані на шибці вікна написи: «Лапичак в шпиталі, Мушинський 26, Тарас Бульба 28» і дальші інформації про розміщення нашої націоналістичної групи в цім «зондербараці». Під кінець на шибці бачу напис, від якого мені в очах потемніло: «Ольжич» і побіч цього хрестик. [...] Мов громом уражений цією вісткою, не видержую і на цілий голос питаю: «Хто ви?» і у відповідь появляється на шибці напис «Степан Бандера». — Ну, і здибались, — подумав я. — Це він перший системою відповідно наставлених дзеркал пізнав мене і перший поміг нав’язати контакт зі співтоваришами недолі: Андрієвським, Мушинським, Онацьким, Ждановичем і Костем Мельником. Це був останній прохід без вартового на цім подвір’ї, отже, і остання нагода того своєрідного зв’язку мойого зі Степаном Бандерою в німецькій тюрмі».
Після довгих консультацій в червні-липні 1944 р. в середині серпня, нацистське керівництво прийняло рішення про звільнення чільних діячів ОУН (близько сотні), які були ув’язнені в концтаборах, однак довго зволікали, не довіряючи Проводу ОУН. На початку серпня 1944 р. Степана Бандеру відвозили на бесіду з групенфюрером СС і генерал-лейтенантом поліції Генріхом Мюллером. У середині вересня в концтабір від Проводу ОУН для розмов із С. Бандерою прибув о. Іван Гриньох. Він передав ґрипс від М. Лебедя щодо повноважень отця, і той одразу ж проковтнув записку. Степан Бандера, за спогадами І. Гриньоха, виглядав дуже вимученим і хворобливим (ймовірно, тоді хворів грипом), бідно одягнутий, але був рішуче налаштований. Упродовж понад годинної зустрічі Бандері було розказано про зміни, які відбулися в структурах ОУН і УПА.
Рішення про звільнення Бандери й Стецька було затверджено 25 вересня 1944 р. на нараді Альфреда Розенберга й начальника головного управління безпеки Райху Ернеста Кальтенбруннера. 27 вересня 1944 р. Бандеру відвезуть із концтабору в околиці Берліна. Будуть утримувати під домашнім арештом, пропонуватимуть співпрацю в Українському національному комітеті (УНК), який мав бути під керівництвом генерала РОА Власова. Такі умови запропонував С. Бандері шеф головного бюро СС, ген. Готліб Бергер 5 жовтня 1944 р. Він відмовився входити в УНК, натомість запропонував замість себе адвоката Володимира Горбового. Після них ген. Бергер зазначив: «Бандера — це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля небезпечний. Ненавидить так само росіян, як і німців». Також переговори такого характеру проводили проф. фон Менде, СС-штурмбанфюрер, д-р Фріц Рудольф Арльт і СС-оберштурмбанфюрер Людвіг Вольф. За спогадами Я. Стецька, 28 вересня 1944 р. в його камері появилися СС-штурмбанфюрери Вольф і Шенк, які повідомили про його відправку з концтабору. Тоді ж разом з Бандерою їх відвезли під охороною ґестапо у спеціальну віллу під Берліном, де з ними проводив переговори ген. Г. Бергер. Також він зазначав: «У концтаборах і у підвалах найгірших тюрем — предовгі роки — йому було заборонено писати. Він міг тільки передумувати в постійній непевності, чи будь-коли його думи й ідеї, концепції й пляни зможуть здійснюватися».
Багато ставлять питання, чому Бандеру не ліквідували, як багатьох інших. У 1943—44 рр. була очевидна воєнна поразка Німеччини, нацисти знову хотіли на власну користь розіграти українську карту. Бандеру пробували використати для чергового колабораціоністського проекту, але його принциповість у відстоюванні інтересів українського визвольного руху стала на заваді реалізації ворожих планів.