І хоча б один раз на тиждень відвідувати школу танців… Колись давно тато казав, що вона, Таня, його маленька принцеса, – а всі принцеси вміють танцювати. Вечорами тато брав свою маленьку красуню на руки і кружляв із нею під звуки танго, притиснувшись кінчиками носа одне до одного. «Танго – танець обіймів і щастя», – казав він, і Таня, обійнявши тата за шию, почувалася найщасливішою дівчинкою у всьому світі. І якщо десь звучало танго, Таня заплющувала очі і… в її голові випливали спогади з того, особливого, танцю з батьком.
А ще хотілося щовечора готувати смачну вечерю в затишній кухні, а потім разом із сином переглядати дурнуваті передачі по телевізору або ж балакати про все на світі.
…Якось у магазині Таню гукнула однокласниця. Богдана приїхала в Харків у відрядження і була здивована, зустрівши її. «А в Жовтоводську всі кажуть, що ти померла», – сказала вона. Після другого келиха вина Богдана запропонувала Тані роботу. Потрібно було супроводжувати фури з конфіскатом із Києва до кордону з Білоруссю. На кордоні – «своя людина», все пройде і всіх пропустять. Після того як фури перейдуть кордон, товар заберуть, а Таня отримає гроші. Четверту частину суми Таня залишить собі, а решту покладе на певний банківський рахунок. Таня погодилась і після восьми таких поїздок виплатила кредит за синову квартиру, а за наступних п’ять – освіжила ремонт у своєму помешканні, купила нові меблі і дещо відклала на «чорний день».
Довго чекати не довелось – гроші пішли на лікування. Але то вже пізніше…
Півроку тому Богдана знову зателефонувала, і Таня полетіла до Києва.
– Час уже не той… – мовила Богдана. – Але давай ще раз спробуємо. Вийде – зірвемо джекпот.
– А якщо не вдасться?
– Твої втрати – лише ціна квитка на літак.
Таня знову погодилась. Увечері чотири завантажені фури рушили звичною дорогою. Коли до кордону залишалось кілометрів сто, зателефонувала Богдана і повідомила, що «їхнього» митника заарештували.
– Викидай все в ліс і біжи звідти, поки митник не розколовся!
Водій запропонував поїхати іншою дорогою, щоб не проходити митницю. «Я тут орієнтуюся, – мовив він, – проїдемо, накинете по п’ятсот баксів на кожну фуру». За годину вони звернули в селище і вже, коли стемніло, виїхали на дерев’яний місточок. Перед мостом стояв знак – не більше трьох тонн.
– Виходьте з машини і візьміть свою сумочку, – сказав водій.
Наступні події Таня бачила, як уві сні: фура від’їхала від моста і завмерла, світло фар упирається в колоди, мотор гарчить. Спершу тихо, потім голосніше… і фура перетворюється на залізного звіра, який готується стрибати. Пролетівши повз Таню, фура перерахувала колоди і зупинилася на другому березі. Водій помахав рукою і наступна фура, прогарчавши та обдавши Таню пилом та їдким димом, перелетіла через річку на другий бік. Після четвертої фури Таня перейшла міст. Колона швидко переїхала через ліс, конфіскат опівдні передали покупцеві, і вона знову отримала гроші. Джекпот…
…Щось зашаруділо над головою, і до лоджії залетів горобчик. Він сів на край столу і одним оком безстрашно подивився на Таню.
– Ти від Дмитрика прилетів? – усміхаючись, запитала вона.
…Таня забрала Дмитрика із садочка, і він, затинаючись від емоцій, розповідає їй, як минув день. «Мамо, я потоваришував із горобчиком. Він сьогодні прилетів разом зі своїми друзями, вони завжди разом літають, бо так легше вижити, а ще так веселіше. І їх було так багато! Всі посідали на кущик і замовкли. А потім мій друг щось сказав – і вони всі почали так балакати! Одночасно всі! Я нічого не міг розібрати», – сумно сказав син. «А як ти дізнався, що це був твій друг? – запитала Таня. – Вони ж усі однакові». – «Ні, мамо, не однакові. Мій має синю плямку на голові».
– Доброго ранку, – сказала Таня.
Горобчик кліпнув очима. У нього не було синьої плямки на голові.
«А може, плямка є, просто я не бачу?» – подумала Таня і пішла в кімнату.
Вона не бачила синього кольору. І не лише синього.
…Головний редактор дивився у вікно, коли автівка Тетяни Ладної зупинилась на протилежному боці вулиці. Осока взяв цигарку до рота і жадібно затягнувся.
Дверцята відчинились – і він побачив Таню. Приталений сірий жакет, чорна коротка спідниця, чорні лаковані туфлі, бірюзова сумочка. Вона ніколи не вдягалась яскраво, але завжди виглядала вишукано. Особливо в чорному пальті (ще тиждень тому вона його вдягала). Жінки перешіптувались, начебто це річ від відомого італійського дизайнера і коштує шалені гроші. Може, коханець подарував? Вкотре Осока спіймав себе на думці, що зовсім нічого не знає про цю жінку, хоча й працює з нею ось уже п’ятий рік. А як можна було щось дізнатися про неї, якщо вона ні з ким не спілкується? На чоловіків вона не звертає уваги, на жінок теж. Може, фригідна? Та хіба з такими блакитними та глибокими очима бувають фригідні? Очі мов озера, в яких можна потонути. Він уже давно потонув. А тепер вона ще й схудла та змінила зачіску, її коротке волосся подобалось йому більше, ніж довге. Можна не сумніватись, що в неї хтось є, якщо вона зовсім не звертає на нього уваги. А може, він погано старається? Може, варто просто запросити її на вечерю? Якщо ж вона скаже: «Вибач, я не можу», – зовсім не потрібно червоніти, тоді можна сказати: «Давай обговоримо важливе питання… Я хочу запропонувати тобі посаду мого заступника». Ось і все, таким чином можна вирішити дві проблеми. Перша – як стати її чоловіком, а друга – знайти хорошого заступника. Адже нещодавно заступник заявив, що звільняється, оскільки рейтинг журналу падає і невдовзі впаде нижче плінтуса, і ніщо не зможе зупинити цей процес. Він помилився, і, мабуть, уже жалкує. Та ні, хай іде під три чорти!