Вітання сипались звідусіль. Таня усміхалась і дякувала, відповідаючи, що це заслуга всієї команди.
– Невдовзі ми переплюнемо «Максим», – сказав головний редактор, оглядаючи Тетянин кабінет. – Як тобі тут, не тісно?
– Ні.
Осока нервово поправив краватку:
– Слухай, Ладно, я давно хотів запросити… запропонувати тобі посаду свого заступника.
«Як завжди, сказав не те, що хотів», – подумала Таня.
Те, що хотів, Михайло говорив після ста п’ятдесяти грамів коньяку, і деякі жінки йому вірили. Але щоразу його історії повторювались. Спочатку йшлося про роботу, потім про покійну маму, за якою безмежно сумує. Далі він вихваляв красу своєї пасії. П’яніючи ще більше, він розповідав, що задля очей такої привабливої співрозмовниці готовий піти хоч на ешафот. А потім вони їхали до найближчого готелю. Мабуть, готель і був тим «ешафотом». Чекаючи на таксі, Осока театрально кидав свій шкіряний портфель на землю, і тримаючись за голову руками, стогнав: «Ти багіня!» Улещена пані, отримавши стільки чоловічої уваги, врешті здавалася і обдаровувала Михайла палкими пестощами… Але він швидко здувався, неначе пробита кулька. Більше не дивився в очі, задля яких був готовий піти хоч на край світу, натомість – втікав із готелю. Звичайно ж, заплативши.
Осока вдома, Осока на роботі та Осока під градусом – це три різних людини. На роботі – сама скромність і сором’язливість. Сором’язливий він переважно тому, що минулого вечора був п’яний як чіп і зовсім не пам’ятав, кому що обіцяв. Добре, що не забував, із ким їздив «на край світу». Удома на Михайла чекала дружина Софія. Вона була старша за нього на одинадцять років, колись працювала у відділі реклами, була так само запрошена в готель, але, на відміну від інших жінок, не дозволила Михайлові залишити її там. Вона привезла його до нього додому, роздягнула та поклала спати. Зранку повідомила, що болить голова і вона прийде на роботу пізніше, і Осока залишив їй ключі від квартири. Він думав, що Софія приїде на роботу і поверне ключі, але так не сталося. Вона вирішила залишитись того дня в нього. Додому Михайло прийшов пізно ввечері й, звичайно ж, під градусом. Софія зустріла його, роздягнула і поклала спати. Уже за тиждень вона перевезла свої речі. Поки він розмірковував, як це все сталося, Софія вийшла з душу у ситцевій нічній сорочці – дуже схожій на ту, яку носила його мама – і питання було закрите само собою. Зрештою, вона звільнилася з роботи й остаточно осіла в його квартирі. Осока таки припинив свої походеньки по готелях, та час від часу, проте, давав собі волю, особливо у відрядженнях.
Одного разу він спробував закадрити і Таню: кидаючи свій портфель на землю, прокричав: «Таню, ти точно Ларіна, чесне слово!» Таня йому відповіла, що коли йому треба скочити в гречку, то вона йому не складе компанію. Чи образився Михайло, чи ні – Таню мало турбувало, але з часом вона помітила, як він намагається упіймати її погляд, червоніє в її присутності. Часом Осока казав, що вона надто загадкова жінка, та він усе ж таки колись відкриє всі її карти…
– А твій заступник коли звільняється? – запитала Таня.
– Через півтора тижня.
– Він же може ще передумати за той час.
– Це йому вже не вдасться.
У двері постукали, і крізь шпаринку просунувся гострий ніс секретарки:
– Михайло, шеф телефонує, у дзвони дзвонить.