– Іду.
Ніс зник за дверима.
– То ти погоджуєшся?
– Звичайно. Хто ж від такої пропозиції відмовляється?
Осока тицьнув пальцем в екран монітора:
– Ти дивилася блог?
– Ще ні.
– Так давай разом подивимося, хвилинка в мене є…
– Пізніше, добре?
– Добре… Тоді я пішов.
– Ой, зачекай… У понеділок об одинадцятій у мого сина виставка, я буду на роботі по обіді.
– Зрозумів…
– Дякую.
Таня помахала йому рукою і увімкнула комп’ютер.
Добрий той журналіст, тексти якого викликають у читачів емоції. Немає значення, злість чи радість, – головне, щоб були емоції. Таня вміла це робити!
«Ви ідіотка!»
Дякую.
«Та тебе треба…»
Ого! Яка велика уява!
Але майже кожен четвертий лист був позитивним. Це вже добре.
Таня завершила роботу в блозі й узялася за нову статтю. Прочитавши її втретє, вона підвелася і підійшла до вікна – сьогодні вона вже не буде читати цей матеріал. Навіть якщо вона прочитає його ще сто разів, це не допоможе. Завтра зранку перегляне вкотре, і тоді всі помилки з’являться мов на долоні.
Задзвонив телефон. Це був її лікар.
– Вам треба до мене заїхати.
– Щось важливе?
– Так.
І ось вона сидить навпроти Тараса Олеговича, лікаря, який так оптимістично обіцяв їй одужання.
Рецидив… Яке неприємне слово, дзижчить, як трансформаторна будка. Навіщо він так часто повторює його?
– Чотири місяці тому ви сказали, що все добре, – перебила вона лікаря. – Ви обманювали?
– Я не обманював. Ви мене просили казати вам правду, якою б вона не була. Тоді чому ж «хороша» правда для вас – це брехня?
– Отже, пухлина росте?
– Знімки показують, що так…
– Ваші ліки чортам під хвіст!
– Тетяно, прошу вас заспокоїтись! Ми спробуємо інше лікування, більш ефективне…
– Знову? Ви знаєте, що це таке: знову надіятись на магічну силу ефективних лікувань? Це жах! Ви навіть не уявляєте, коли вас просто вивертає, коли ваше тіло після хімії пахне чимось чужим!
Тарас Олегович поглянув на стіл.
«Йому по барабану», – подумала Таня і замовкла. Вона б не змогла працювати лікарем, для цього треба мати черстве серце.
– Які гарантії? – запитала вона.
– Немає гарантій.
– Скільки мені залишилось?
– Ну, якщо ви завтра ляжете в лікарню…
– Ви що, недочуваєте? Я питаю скільки мені, в біса, залишилось?
– Два-три тижні… плюс-мінус…
– Два тижні? – Таня задихалась. – Два тижні, просто чотирнадцять днів… – Вона підвелася.
– Заспокойтесь…
– Мені треба їхати.
– Куди? Ви маєте залишитися тут. Я зберу консиліум, нам треба зв’язатися з німецькими колегами…
– Мені треба йти. Потрібно знайти одну людину.
– Ви що, з глузду з’їхали? Зараз є тільки єдине питання: ваше життя.
– Мені треба йти.
– Якщо ви зараз підете, то важко буде контролювати цю ситуацію.
– Не потрібно нічого контролювати.
Таня вперлась руками в стіл.
– Що контролювати? Кількість мені відведених днів? – Вона взяла статуетку із фарфору, яка стояла на столі.
– Якщо я кину цю статуетку в стіну, ви зможете це проконтролювати?
– Поставте на місце!
Таня замахнулась і кинула статуетку об стіну. Від удару гарна фігурка розлетілась на дрібні друзки. Лікар почервонів.
– Якби не ваша ситуація…
– Я повернусь! Можливо… – крикнула Таня, прямуючи до дверей кабінету. – І відшкодую вам цю кляту фарфорову марничку!
Таня вийшла на вулицю і стала біля своєї автівки. Боялася сісти і зрушити з місця.
…Все почалось, коли Дмитро переїхав на орендовану квартиру. Світ якось змінився: небо поступово з блакитного перетворилось на сіро-голубе, листя на деревах стало сіро-зеленим, улюблене плаття кольору фуксії втратило колір, немов запилюжилось. Таня подумала: минеться, просто зараз важкий час, вона постійно нервує. Думає про стосунки із сином, стрес…
Вона недарма так вирішила, вона вже знала: якщо в серці живе біль, то навіть сонце тьмяніє. Це закономірно – коли болить душа, тіло починає хворіти. Треба терпіти і не вдавати із себе солов’я, що заливається співом під час похорону.
…Вперше сонце потьмяніло, коли Таня назавжди покинула Жовтоводськ. Відтоді минуло багато років, і тільки після того, як вона повісила штори у своїй власній квартирі, розклала на дивані яскраві подушки і вголос промовила: «Це мій дім», – її світосприйняття почало змінюватись і сонце хоч на йоту стало яскравішим.