Як я й просив, мене все-таки дочекалися. Я вибачився за спізнення та хутенько сів у вітальні поряд із Лізою. Катю моя дівчина спровадила до її кімнати. Звісно, ми з коханою були майже певні, що мала підслуховуватиме, та вирішили не акцентувати на тому особливої уваги.
Тепер я не міг не спостерігати за поведінкою Малашка. Такий самий нервозний, як і завжди. Тільки тепер я це сприймав уже по-іншому. Ще жодного разу не бачив, щоб він спокійно міг усидіти в кріслі. Натомість поліціянт часто підхоплювався та ходив кімнатою, розмірковуючи вголос та покусуючи нижню губу. Примружені очі та ледь помітний вогник у них, коли йшлося про шантаж із боку Заречнюка. Як я не примітив того раніше?!
Отож кожен поділився тим, що вдалося дізнатися сьогодні. Ми з Яриком докладно розповіли про нашу розмову із Семенюком. Як і очікували, жодних зачіпок тут не знайшлося, хоча я й повідомив присутніх про дивне нервування Семенюка. Ярик знову відмахнувся від цього: мовляв, той спершу злякався, що ми викрили його незаконні справи із Заречнюком. Усіх, здавалося, задовольнило це пояснення. Проте мушу визнати: не мене.
Відтак обговорили розмову з Крижем. Це було цікавіше. За браком алібі він ставав підозрюваним. Більше того, він підпадав під мій опис невідомого, який штовхав мене зі сходів. «Дивно, — подумалося, — через усю ту новину про Малашка я зовсім про це не розмірковував».
Стосовно того, що за сьогодні дізнався особисто я, то все-таки я волів поки мовчати. Мав намір розповісти про те лише Лізі. Пізніше.
— Отже, — почала підсумовувати Ліза, — у нас додався ще один підозрюваний, що мав імовірний мотив убивства Заречнюка та його дівчини. Олег Криж. Треба дізнатися про справи цього чоловіка із Заречнюком для того, щоб зрозуміти, чи мав той мотив. Ми також розшукуємо зараз Климовича.
— Климович усе ще не з’являвся вдома, — невесело протягнув Федюкевич. — Мені вже це здається підозрілим. Де він може так довго переховуватися?
Однак на це запитання ніхто не зміг дати відповіді.
— Нічого, з’явиться, — лише промовив Малашко. — Живим чи мертвим, а ми його все-таки впіймаємо, — похмуро додав слідчий.
Ярик гмикнув:
— Ну в тебе й жарти!
У коридорі почувся шум. То вийшла Катя. Ліза незадоволено мовила мені:
— Усе-таки підслуховує.
— Та що там такого? — спокійно запитав Федюкевич. — Не розумію, чого ви так приховуєте все це від дівчини. Вона вже цілком доросла. І, до речі, наскільки пам’ятаю ще зі школи, вона ніколи не давала себе образити. Тож усе гаразд. Ще коли мала років десять, з нею навіть боялися сваритися однокласники. Ти ж сама розповідала, — усміхнувся Федюкевич і глянув на Лізу.
— Так, але й язик за зубами вона тримати не вміє.
З коридору долинув шум, щойно мала почула мої слова. Катя із силою грюкнула дверима. Ліза гмикнула й знову незадоволено похитала головою.
— Дивіться, щоби про те, про що ми тут говоримо, ніхто інший не дізнався. — Малашко був явно незадоволений подібною перспективою.
— Не хвилюйтеся, я вже говорила з нею з приводу цього.
— Твої слова мене заспокоюють, та не дуже… — Я знав, що Каті далеко не завжди можна було довірити якусь таємницю. Якщо не сказати взагалі «ніколи».
— Не потрібно сперечатися, — втрутився Ярик. — Просто нагадайте своїй сестрі про таємницю слідства ще раз. Поясніть, що то може бути надто небезпечно для неї самої.
— Та я впевнена, що Катя більше нікому нічого не розповідатиме. Я вже з нею дуже добре поговорила.
— Більше?! — Кожен із нас насторожився. — Що ви маєте на увазі, кажучи «більше»? — Малашко напружено чекав на відповідь.
Ліза важко зітхнула, перш ніж відповісти:
— Я підозрюю, що Катя вже могла щось розповісти своїм друзям. Хоча вона й заперечує цей факт.
— Ти маєш на увазі отих друзяк, з якими вона зустрічалася, коли я був у лікарні?
— Що за друзі? — Суворі очі Малашка зупинилися на Лізі.
— Свєта та її хлопець Вова, не пам’ятаю їхніх прізвищ. Навчаються зараз у МЕГУ[3]. Я їх не дуже люблю. Надто вони проблемні. Особливо цей Вова. Якось він ледь не побився в нас удома ще з одним хлопцем. Я тоді їх усіх вигнала й заборонила Каті з ними бачитися.
— Що ваша сестра могла їм розповісти?
— Усе, про що ми розмовляли того першого вечора, як зустрілись у мене. Ну й плюс про те, що Назар упав зі сходів.
Ярик і Малашко аж присвиснули.
— То надто багато інформації! — гаркнув Малашко.
— Вона запевняє, що нічого не розповідала.
3
Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука в Рівному.