Напевне, Роулісон добре вислужувався перед своїми хазяями, бо незабаром дістав офіцерські погони. 1833 р. він у чині майора займає посаду інструктора персидської армії. Ще через шість років англійський уряд призначив його своїм політичним агентом в Афганістані. Пізніше Роулісон був консулом у Багдаді, членом британського парламенту і, нарешті, послом при дворі персидського царя в Тегерані.
Від скромного юнги до дипломатичного представника великої держави — це незвичайна кар’єра. Чим пояснювались успіхи Роулісона? Сьогодні ми вже знаємо, що він був асом англійської розвідки. В його руках зосереджувались нитки всіх політичних інтриг Близького й Середнього Сходу. Вірний слуга британського імперіалізму, він підбурював азіатські народи й племена проти Росії, сіяв чвари між персами й афганцями, організовував навіть змову проти персидського уряду, хоч як військовий інструктор був на його утриманні.
Ми б не говорили про Роулісона, якби не те, що саме з ним зв’язано прочитання клинопису. Агенти «Інтелідженс сервіс» дуже часто прикривали свою шпигунську діяльність різними науковими дослідженнями та археологічними розшуками, але Роулісон відрізнявся'від усіх них тим, що справді був старанним дослідником клинопису й добився в цій галузі серйозних наукових успіхів. Нічого не знаючи про пошуки, якими займався Гротефенд, він майже за таким самим методом прочитав не тільки імена трьох названих раніше персидських володарів, але й ще кілька знаків абетки староперського клинопису. Ознайомившись, нарешті, 1838 року з працею Гротефенда, Роулісон заявив, що наслідки його власних досліджень були багатьма сторонами значно кращі.
Виконуючи таємні доручення своїх хазяїв, Роулісон часто переїжджав з одного місця на інше. Одного разу, проїжджаючи поблизу селища Бегістун, кілометрів за двісті від міста Керманшаха, Роулісон зупинився здивований перед прямовисною пошарпаною скелею, яка височіла над рівниною метрів на тисячу. За якихось сто метрів од прірви він побачив на ній знамениту Бегістунську таблицю. На плитах, прикріплених до скелі, вимальовувались барельєфи, що зображали бородатих чоловіків у довгому, з шлейфами, персидському вбранні; там же видніли стовпці клинопису.
Той величезний барельєф знали десятки поколінь людей, що населяли країни Близького та Середнього Сходу. Біля підніжжя Бегістунської скелі лежала колись дорога, що вела до Вавілона; тепер там пролягає жвавий торговий шлях, який зв’язує Керманшах з Багдадом. З давніх-давен тим шляхом снують неповороткі купецькі каравани й мандрують самотні подорожани. Загадкові постаті, вирізьблені в скелі, сповнювали забобонним страхом перехожих і тубільців, що жили поблизу.
Барельєф справив на Роулісона глибоке враження. Англієць не раз годинами розглядав його у бінокль. Яке невичерпне багатство історичних відомостей таїлося в тих написах, що складалися з горизонтальних і вертикальних клиноподібних знаків! Розміщення стовпців виразно вказувало на те, що текст подано трьома мовами. Коли, міркував собі Роулісон, уже прочитано староперську абетку, то, може, йому пощастить розгадати таємницю двох інших мов. Доти про це ніхто навіть думати не міг, бо матеріал до порівняння був надто бідний — він складався лише з двадцяти знаків уже згадуваного напису з Персеполя. Тим часом напис на скелі Бегістун був з того погляду неоціненним багатством — у ньому, як підрахував через бінокль Роулісон, було понад чотириста двадцятиметрових рядків клинопису. З таким багатим матеріалом можна було б спробувати прочитати написи невідомими мовами.
Проте справа та була далеко не проста. Насамперед треба було вилізти на стрімку скелю і, висячи над прірвою, точно, риска за рискою, перемалювати. всі знаки.
А в такій роботі не обійтися без довгих драбин, вірьовок і гаків — спорядження, яке трудно було роздобути в примітивних умовах краю.
Але відтоді прагнення добратися до барельєфа не давало Роулісону спокою. Він тижнями ретельно досліджував кожний виступ скелі і обмірковував різноманітні способи цього карколомного сходження. Одного разу Роулісон зробив відкриття, що сповнило його надією: під написом на всю ширину він помітив видовбану в скелі терасу, яка в свій час правила різьбяреві за риштування. «Отуди б дістатися, — подумав Роулісон, — тоді вже не важко буде скопіювати весь текст».