Він наказав усю історію своїх подвигів викувати на скелі, в такому місці, щоб кожен міг прочитати напис, і водночас неприступному, аби цей напис не знищили вороги чи нащадки. На прямовисній стіні скелі, що височіла над людною дорогою до Вавілона, він надумав зробити те, що здавалося зовсім нездійсненним. Раби, підвішені на вірьовках над прірвою, виставлені під палюче проміння сонця й вітер, видовбували в твердій кам’яній брилі терасу (про неї ми вже згадували), на яку спиралося зведене потім риштування. Важкі плити з барельєфами витягали вгору і прикріплювали до скелі. Під час такої роботи не один раб втрачав рівновагу і з криком, сповненим жаху, падав у прірву.
Ніхто не зачепив цього барельєфа протягом 2 500 років. На першому плані барельєфа застиг у величній позі Дарій. Гордо випроставшись, він опирається на великий лук. На землі лежить повалений Гаумата, який мав зухвальство посягнути на царську владу, і цар поставив на нього праву ногу. За царем стоять два придворні сановники з сагайдаками і списами. Біля ніг царя смиренно зігнулися дев'ять бунтівників; ноги у них зв'язані, на шиї — вірьовки. Це, як сказано в написі, «дев’ять царів брехні».
З обох боків і під цією групою видно чотирнадцять стовпців клинописного тексту, де трьома мовами прославлено тріумфи великого Дарія.
Ось цей текст:
«Коли я був у Вавілоні, від мене відійшли держави персів, сусянів, мідян, ассіріян, єгиптян, партів, маргів, скогатів і скіфів. І ось що я зробив з ласки Агурамазди[5] Того року, коли почалося моє царювання, я провів дев’ятнадцять битв. Я провів їх з ласки Агурамазди і захопив у полон дев’ять царів. Між ними був один на ім’я Гаумата. Він брехав. Бо казав так: я Барді, син Kipa. Розпалив бунт у Персії. Був і ще один, Нідінту його звали, а був він вавілонянином. Він брехав. Бо казав так: я Навуходоносор, син Набоніда. Це він розпалив бунт у Вавілонії».
Прикріплюючи плити з барельєфами до Бегістунської скелі, Дарій був певен, що його воєнні подвиги довіку матимуть величезне історичне значення. Але для нас перемоги цього царя відійшли на другий план — куди важливіше те, що Дарій наказав зробити напис трьома мовами. Тримовність тексту стала тією чарівною паличкою, яка навстіж відчинила перед нами двері до прадавніх цивілізацій Шумеру, Вавілонії й Ассірії, допомогла нам сягнути на кілька тисячоліть у глиб історії людства.
В КРАЇНІ «ТИСЯЧІ І ОДНІЄЇ НОЧІ»
Про Месопотамію, чи Межиріччя, розташоване поміж Євфратом і Тігром, до кінця XVIII століття знали дуже мало. Туманні відомості про бурхливе і багате минуле цього краю були в Біблії та нечисленних і до того ж суперечливих описах стародавніх мандрівників. Тут, у Ніневії та Вавілонії, панували, як твердить Старий завіт[6], жорстокі царі-войовники, яких Єгова[7] покарав своїм гнівом за ідолопоклонство. Але багато європейців вважало, що Біблія — це збірка легенд і міфів, а розповіді про людні міста й могутніх царів Ассірії та Вавілонії щонайменше дуже перебільшені. Уявлення про ці незнані цивілізації зводилися до Вавілонської вежі і висячих садів Семіраміди.
Сьогодні на місці колишньої Ассірії та Вавілонії лежить Ірак (столиця — Багдад). Ця країна межує на півночі з Туреччиною, на заході — з Сірією і Трансіорданією, на півдні — з Саудівською Аравією, а на сході з Іраном, тобто стародавньою Персією. Точніші історичні дані про колишню Месопотамію дійшли до нас тільки з першого століття нашої ери. Відомо, що, незважаючи на безперервні війни, навали і зміну володарів, Месопотамія лишалася велелюдним і багатим краєм, що там розвивалися торгівля й ремесла, мистецтво й архітектура.
До того часу, поки на цій території зрошувальні канали були в доброму стані, ніяка війна, ніяка навала не могла знищити родючого грунту. Ця розумна система каналів, яка розподіляла води Євфрату і Тігру по розлогих просторах та регулювала щорічні розливи їх, була за головне і єдине джерело добробуту населення Месопотамії. Люди не пам’ятали, хто саме так винахідливо спорудив ці канали. Ніхто й не догадувався, що будівники їхні жили за кілька тисячоліть до нашої ери в біблійних містах Урі, Вавілоні та Ніневії.
У Месопотамії змінювалися володарі, народи й культури. Після шумерів, аккадців, ассіріян і халдеїв прийшли перси, на зміну їм — греки, потім парти, а сільське населення жило своїм власним життям, лагодило канали, сіяло, збирало врожаї. Немилосердно визискувані, безправні люди, яких гнали і до війська, і в шахти, важкою працею створювали багатства своєї країни. З цієї каторжної праці виростали численні заможні міста, храми й палаци, розвивались архітектура й мистецтво, література й наука, виникала розкіш, якою оточували себе королі, вельможі і сатрапи.
6
Старий завіт — Біблія поділяється на дві частини або завіти: Старий завіт і Новий завіт. Старий завіт запозичений з іудейських переказів і священних книг; він складається з П'ятикнижжя, книг Царств, Пророків і т. д. Новий завіт — власне, християнське учення, що виникло І ст. н. е.; до його складу входять Євангеліє, Діяння апостолів, Послання, Апокаліпсис, — твори, зв'язані з постаттю Ісуса Христа.