У полемічному запалі виникли надзвичайно фантастичні і навіть безглузді теорії, що стосувалися майя. Одні твердили, ніби цей народ прийшов з Азії, втікаючи від потопу. Інші вважали, що то вціліле після катастрофи населення Атлантиди — казкової землі, яку буцімто поглинули хвилі океану.
Іспанські конквістадори у своїх повідомленнях весь час звертали увагу на те, що релігія майя була разюче подібна до християнства. Деякі полемісти гадали, що відкриті будівлі — піраміди могли свідчити про якесь споріднення народу майя із стародавніми єгиптянами. Ці погляди були, напевно, вже не такі фантастичні.
Але хто ж вони насправді, що за люди були оті майя? Про це ми довідаємося в наступних розділах, написаних на підставі найновіших, суворо наукових досліджень істориків та археологів.
У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ
Над джунглями Юкатану кружляв невеличкий туристський літак. Гуркіт мотора багатоголосою луною відбивався в глушині дикого безлюддя. Раз у раз літак спускався так низько, що колеса мало не торкалися верховіть могутніх дерев, які затуляли землю таємничим килимом. Серед зелених заростей тут і там біліли піраміди та палаци; у цих місцях літак спускався ще нижче й кружляв довше.
Це був 1930 рік. У кабіні літака сиділи два мексіканські археологи — Мадейро й Масон. Нарешті, після багатьох клопотань, збулася мрія вчених. Уряд виділив їм літак, і оце тепер вони фотографували й наносили на карту невідомі ще острівці селищ майя.
А фотографувати й записувати справді було що. Культура майя панувала колись на території майже ста тисяч квадратних кілометрів. Тільки в Юкатані, крім уже відомих на той час держав Чічен-Іца, Майяпан і Ушмаль, нараховано сімдесят інших міст. Величезні, доти ще не досліджені простори були колись землями «Королівства великого змія» ¦— так майя називали свою державу. 1947 року археологічна експедиція, провадячи дослідження в мексіканських штатах Чіапас і Бонампак, відкрила одинадцять храмів, які належали до перших століть нашої ери. На стінах будівель видніли малюнки; то були зображення воїнів, жерців і королів, намальовані в жовтих, червоних, бронзових, зелених та блакитних барвах.
Характерна ознака будівель майя є те, що їх робили на штучних кам’яних платформах, схожих на піраміди з обрізаною вершиною. Стіни храмів і палаців були, як правило, дуже товсті, обкладені різьбленими кам’яними плитами. Вузенькі й низькі входи вели всередину будівлі, в кімнати з видовженим шпильчастим склепінням угорі; таких стель ніде, крім архітектури майя, учені не бачили. Взагалі ті споруди були б схожі на присадкуваті фортеці, якби не малюнкові барельєфи та» ієрогліфи, що геть вкривали стіни від низу й до самого верху. Ми бачимо на них голови людей і тварин, потворних зміїв та ідолів, схожих на химери середньовічних соборів. Стиль барельєфів відзначається виразністю й точністю малюнка, але самі зображення такі гротескні, немовби їх узяли з якогось жахливого сну.
Майя жили серед буйних лісових заростей переважно з того, що вирощували кукурудзу, але ось що дивно: в їхньому прикладному мистецтві чомусь надзвичайно мало рослинних елементів. Навіть колони, в усьому світі схожі на стовбур якогось дерева — здебільшого пальми, — у майя зображають потворних зміїв з висунутим язиком. Ось дві широко відомі колони-змії біля фасаду «Храму воїнів» у Чічен-Іца. Голови зміїв з роззявленими пащами тут притиснуто до землі, тулуб, укритий перами, спочатку звивисто тягнеться на поверхні, а потім іде вертикально вгору, підтримуючи дах будинку.
Поміж руїнами трапляються будівлі з такими малими входами та кімнатками, ніби споруди зроблено для пігмеїв. Найвідоміший із того погляду є «Дім карликів» у місті Ушмалі. Описуючи ці особливі будівлі, археологи снували найрізноманітніші теорії і припущення. Твердили, наприклад, що колись у цих місцях жив невідомий народ карликів. Але ближче до правди стоїть інша думка: майя робили такі будинки для духів чи якихось надлюдських міфічних істот, бажаючи дати їм притулок.
Руїни найбільшого міста майя Чічен-Іца перевершують усі будівлі пишнотою архітектури, багатством скульптурних оздоб; красою кольорових фресок, а головне — своїми розмірами: це місто займає майже три з половиною квадратні кілометри. Тепер перед туристами тут відкривається зовсім не такий краєвид, як той, що його бачили Стефенс та інші мандрівники XIX століття. Руїни стоять уже на відкритому, розчищеному од заростей місці. До них веде прекрасна дорога, якою курсує автобус із юкатанської столиці Меріди.