Близько 610 року нашої ери в державі майя сталося щось зовсім небувале в світовій історії. Одного ранку жителі запакували своє добро й назавжди покинули чудові міста з прекрасними вулицями та майданами, храмами й палацами, віддавши їх на поталу джунглям, і вирушили на північ Юкатану, щоб там збудувати зовсім нові міста — Чічен-Іца, Майяпан та Ушмаль.
Як ми довідалися про цей несподіваний дивовижний вихід цілого народу? А ось як. У XVI столітті на Юкатані був архієпіскоп Дієго де Ланда. Подруживши з одним індіанським князем, він записав усе, що той розповідав про звичаї майя, їхніх богів, про війни цього народу.
Ланда намалював у своїх нотатках ієрогліфи, що означали дні та місяці, завдяки чому археологи почали розуміти зміст гротескних барельєфів на будівлях і стелах. Деякі повідомлення архієпіскопа були зовсім неймовірні, але з інших учені дізналися, що в прикладному мистецтві майя всі мотиви — чи то зображення тварин, а чи людей — неодмінно пов’язувалися з певною датою. Крім того, кожна будівля і навіть кожна її частина — то своєрідний кам’яний календар, бо визначає якусь дату або астрономічну подію.
Завдяки працям сучасних археологів учені вже досить точно прочитали ряд ієрогліфів майя, видовбаних на будівлях і стелах. Прочитали й відчули розчарування, бо виявилося, що всі написи — то тільки дати. Серед десятків тисяч написів ніде не знайдено жодного слова про життя та звичаї народу майя. Певно, таких написів на камені майя ніколи не робили.
Усі ці факти дали підстави твердити, що майя були раби свого календаря. Можна припускати, що й будівлі вони ставили не тільки, аби користуватися ними, а тому, що так треба було робити за календарем. Кожні п’ять, десять або двадцять років майя будували нову кам’яну споруду й ставили на ній дату, коли її зроблено. Іноді вони полегшували собі завдання — обкладали будівлю новою кам’яною оболонкою, позначаючи її і новою датою.
Отепер ми підходимо до самої суті справи. На будівлях старої держави, тобто в містах, розташованих на півдні, дати обриваються десь близько 610 року нашої ери. Приблизно з того самого року починаються дати на будівлях у Чічен-Іца, Майяпані, Ушмалі та інших містах північного Юкатану. Висновок з цього разючого факту може бути тільки один: майя покинули свої оселі зненацька і всі разом. Є підстави вважати, що то було добровільне переселення народу.
Як тільки вчені точно визначили, що таке переселення справді було, звідусіль посипалися різноманітні теорії, які силкувалися пояснити цю історичну подію. Найпершу тезу — нібито майя мусили покинути насиджені місця, втікаючи од загарбників — дуже скоро відкинули. Держава народу майя на той час досягла вершини своєї військової могутності, у сусідстві ніколи не було такого сильного племені, котре могло б напасти на неї, та й у руїнах не знайдено ніякого сліду навали. ймовірніше було твердження, що тих людей вигнала велика стихійна катастрофа або ж епідемія. Однак і проти цього погляду виникли серйозні заперечення. Після того, як минула небезпека, городяни, напевно, повернули б до своїх чудових стародавніх міст, а вони цього не зробили. І ще одне: північні міста так швидко розрослися, їхнє культурне й політичне життя розвивалося так бурхливо, що ніяк не можна припустити, ніби там жив народ, недавно винищений стихійною катастрофою чи епідемією.
Припущення, буцімто таємниця переселення полягала в раптовій зміні клімату, теж не витримує критики. Таку зміну відчули б і в Чічен-Іца — адже до нього по прямій лінії щонайбільше чотириста кілометрів.
Отак довгий час і не могли пояснити дивної долі народу майя. І тільки нещодавно археолог Морлей висунув теорію, яку вважають за більш-менш переконливу. Ось у чому вона полягає.
За своєю природою майя були людьми міста. А проте вони не могли існувати без хліборобської праці, без її продуктів, що основним із них тут була кукурудза. Вся культура, її розвиток, усе життя майя залежало од вирощування кукурудзи.
В суспільстві майя існували гострі класові суперечності, які ми наочно бачимо в забудові міст. Палаци аристократії і храми, побудовані з тесаного каменю, утворювали окремий район міста, своєрідну фортецю, яка захищала багатіїв од незадоволених мас трудящих. Довкола того кам’яного міста густо тулилися нужденні мазанки міської бідноти, від яких, певна річ, не лишилося й сліду.