Я з вдячністю і захопленням згадую ті блаженні дні, — пише Лейярд у своїх нотатках, — коли ми, вільні і безжурні, на світанку вирушали з убогої хатини або з намету і мандрували куди очі дивляться, не думаючи ні про час, ні про відстань, їхали, щоб надвечір, як заходить сонце, зупинитися на ночівлю біля якихось руїн, там, де поставили свої намети кочові араби…»
У квітні 1839 року Лейярд прибув до Мосула, міста, яке лежить у верхній течії Тігру. Звідти він виїжджав у глиб навколишньої пустелі, де вперше побачив легендарні горби над руїнами стародавніх людських осель. І з того часу Лейярд став завзятим дослідником їх. Передусім його зацікавила височина, де, як твердили місцеві перекази, мали бути руїни міста, заснованого біблійним Німродом, потомком Ноя[11]. Араби уявляли його собі велетнем і свято вірили, що кістки Німрода лежать всередині руїн.
Лейярд прийшов до висновку, що арабські легенди мають деяку реальну основу. Він міркував, що навіть у тому разі, коли легенди, зв’язані з Німродом, є витвором забобонної фантазії, дуже можливо, що під цим горбом лежать рештки одного з найстародавніших в історії людства поселень. «З того, де розташований горб, — писав дослідник, — неважко було розпізнати, що це саме та височина, яку описував Ксенофонт[12], і де стояли табором «Війська Десяти тисяч». І руїни саме ті, що їх на власні очі грецький воєначальник бачив двадцять два століття тому. Вже тоді це були руїни якогось стародавнього міста».
Оглядаючи височину, Лейярд раз у раз знаходив черепки глиняного посуду, куски цегли, обдерті базальтові фрагменти барельєфів. Між арабами ходили чутки, ніби під землею сховано якісь потвори, вирізьблені з чорного каменю. Поступово Лейярд упевнився, що горб ховає в собі невичерпні археологічні багатства. «Дуже зацікавившись, — пише він у своїх спогадах, — я вирішив при першій же нагоді ретельно дослідити цю єдину по-своєму пам’ятку».
Але поки що дослідник був змушений перервати подорож, бо невелика сума грошей, яку він узяв з Лондона, вже майже вичерпалась. Лейярд поїхав до Константинополя, сподіваючись дістати допомогу у тамтешнього британського посла сера Стратфорда Канінга.
Саме в той час на території Близького Сходу спалахнули серйозні політичні заворушення. Як завжди в таких випадках, Велика Британія за допомогою агентів розвідки вела інтриги й сіяла чвари між пригнобленими народами, маючи на меті свої імперіалістичні цілі. Ірак з його нафтою та іншими природними багатствами, який до того ж лежав на шляху до Індії, був ласим шматком для британських капіталістів.
І хоч посла Канінга зовсім не цікавила археологія, він прихильно поставився до прохання Лейярда. Європейські держави не раз використовували наукові експедиції в політичних і шпигунських цілях. Канінг швидко зміркував, що й наміри Лейярда можна чудово використати. Під приводом археологічних розкопок у Месопотамії можна буде вивчити країну, зібрати відомості про її мінеральні поклади і встановити безпосередні зв’язки з бунтівними шейхами арабських племен. Лейярд був типовим любителем і шукачем пригод, тому без будь-якого вагання згодився перейти на службу в англійську розвідку і в такий спосіб одержав кошти для проведення майбутніх розкопок. Домовляючись між собою, і Канінг і Лейярд керувалися ще й іншими міркуваннями. Обидва вони, хоч і з різних поглядів, були серйозно занепокоєні тим, що француз Поль Еміль Ботта уже прославився на весь світ своїми археологічними відкриттями в Месопотамії. Лейярд просто заздрив славі Ботта і прагнув одібрати від нього почесну першість в археологічних відкриттях. Зате Канінг не без підстав припускав, що Ботта є емісаром французької розвідки й що, прикриваючись археологічними розкопками, він намагається приєднати Месопотамію до Франції.
1842 року Ботта почав розкопки на горбі Куюнджик. Він найняв робітників і копав цілий рік без будь-яких вартих уваги наслідків. Згодом на тому самому місці Лейярд відкрив руїни Ніневії, столиці Ассірії. Розчарований невдачею, Ботта переніс розкопки на інший горб — у місті Хорсабаді. І вже через тиждень йому посміхнулося щастя. Робітники відкопали якісь мури з прикрасами, безліч барельєфів, а передусім — величезні кам’яні чудовиська з людською головою і тулубом крилатого бика.
Звістка про це відкриття викликала в Парижі величезну сенсацію. Охоплена ентузіазмом Франція організувала громадську складчину, щоб дати Ботта можливість вести дальші розшуки. Протягом 1843–1846 років відкопано чимало палацових споруд, подвір’я, портали, зали, де відбувалися різні церемонії, коридори, покої колишніх гаремів і рештки великої піраміди. Пізніше археологи, встановили, що то була літня резиденція ассірійського царя Саргона, споруджена 709 року до нашої ери в передмісті столиці — Ніневії.
11
Ной і Німрод — у Біблії розповідається про те, як бог, вирішивши покарати людей за гріхи, утворив потоп, від якого врятувався лише один чоловік — Ной. У Ноя було три сини: Сим, Хам і Яфет; внук Хама був Німрод, «сильний звіролов», що царював у Вавілоні, Ереху, Аккаді й Халне в країні Сеннаар. З цієї країни вийшов Ашшур, який побудував Ніневію.
12
Ксенофонт — старогрецький філософ, історик і політичний діяч (434–359 рр. до н. е.). В своєму творі «Анабазис», розповідаючи про відступ 10 тис. греків під час війни з Іраном через ворожі землі, подає опис земель, через які пролягав їхній шлях.