В середині XIX століття археологія ще не була наукою в повному розумінні цього слова. Тоді не знали сучасних суворо-наукових методів археологічних розкопок, які виходять з того, що всякі пам’ятки старовини є насамперед джерело цінних історичних відомостей, а не показні музейні експонати. Сучасні археологи вимірюють і фотографують знайдені речі там, де їх викопано; адже розташування цих речей і те, що їх оточує, часто може дати куди цінніші історичні відомості, ніж самі знахідки. Іноді дрібненький уламок чи шнурочок може розповісти більше, ніж якась чимала скульптура, тому археологи дуже ретельно пересівають пісок, збираючи всі, навіть мікроскопічні рештки. Вмілі руки реставраторів відроджують з цих уламків прекрасні вази і статуетки; а речі, які можуть загинути, зберігають за допомогою хімічних засобів.
Методи Лейярда навіть як для тогочасного стану науки були нищівні й грубі. Ганяючись за сенсаційними знахідками, які принесли б йому славу, Лейярд зривав зі стін палаців алебастрові таблиці, закопував, не дослідивши як слід, фрагменти руїн, змішуючи разом черепки й куски цегли, а на клинописні таблички взагалі майже не звертав уваги. Не дивно, що багато цінних зразків ассірійської матеріальної культури — таких, як зброя і обладунки воїнів, бронзовий і скляний посуд, вази та інші витвори мистецтва — пропало під ударами кайла та лопати.
Роботи на пагорбі Німрод тривали два роки. Протягом цього часу Лейярд часто надсилав до Лондона дрібні знахідки. Але наприкінці у нього виникла смілива думка вислати на свою батьківщину двох найменших крилатих істот з людськими головами. Для цього він велів збудувати в Мосулі велику платформу з міцними колесами. Запрягли волів, араби почали підпихати, і важкий екіпаж під’їхав до пагорба. За допомогою канатів і важелів велетенські скульптури втягнули на платформу. Тим часом настала ніч, над горизонтом піднявся повний місяць. Крилаті гіганти, білі в місячному сяйві, дивилися на невідомий їм світ, немов пробуджені від сну. На світанку другого дня їх почали перевозити до річки, — там уже чекали готові плоти, які не тонули у воді, бо їх підтримувало шістсот шкіряних мішків, надутих повітрям. Залементували араби, заскрипіли колеса, незграбний екіпаж здригнувся й поволі рушив до річки.
Похід очолював сам Лейярд. Одразу ж за ним ішли, пританцьовуючи, музики, які зчиняли пекельний шум своєю грою на флейтах та бубнах. Платформу тягнули триста арабів, яких підганяли конвоїри. Потім натовпом ішли, репетуючи на все горло, жінки й діти. Серед цієї метушні, в самісінькій гущі людського мурашника спритно звивалися араби-вершники, вимахуючи списами й покрикуючи на тих, що тягнули платформу.
Статуї, навантажені на плоти, щасливо дісталися до Лондона.
ЛЕЙЯРД ВІДКРИВАЄ ЗАГИБЛУ НІНЕВІЮ
Одіславши в Лондон старовинні пам’ятки Німрода, Лейярд повернувся до Константинополя, де його ждали нові завдання, зв’язані з роботою розвідки. Тільки після дворічної перерви, тобто 1849 року, він знову з’явився в Мосулі. Цим разом Лейярд почав розкопки на пагорбі Куюнджик, хоч у свій час Ботта вже шукав там і нічого не знайшов.
І знову англійцеві просто неймовірно пощастило. Уже в перші дні Лейярд докопався до могутніх мурів якоїсь споруди. З-під величезних брил з піску й каміння з’явилися спочатку масивні портали, коло них, ніби на сторожі — крилаті істоти з людськими головами, а потім — зали, покої, коридори, подвір’я… Алебастрові плити з барельєфами, фризи, і насамперед стіни, викладені чорними, жовтими й голубими полив’яними кахлями, свідчили про колишню розкіш будівлі й не лишали ніякого сумніву в тому, що це був палац ассірійських царів.
На руїнах помітні були виразні сліди пожежі й вандальського знищення. На землі валялися задимлені, порозбивані на дрібні кусочки алебастрові плити, подекуди видніли рештки обгорілого дерева. Навіть товсті мури не змогли встояти перед люттю невідомих нищівників. Ці руйнування аж надто красномовно говорили про те, що царський палац і все місто після запеклої боротьби були захоплені ворожими військами. Вони вирізали геть усіх його жителів, пограбували місто, а потім пустили його з димом.