Прийнявши це на диво просте і разом з тим влучне припущення, Гротефенд ближче придивився до клиноподібних знаків середнього стовпця. І ось він помітив одну дуже характерну рису, за яку негайно ж схопився. Між клиноподібними знаками двічі повторювалась одна й та сама група чи комбінація рисок; вона була відокремлена косою рискою, отже, виражала якесь слово. Гротефенд одразу ж подумав, що в тексті йдеться про якусь спадкоємність влади в персидському царському домі, тому обидві однакові групи знаків можуть означати, очевидно, царський титул. За цим припущенням текст мав би такий вигляд:
Цар — ім’я царя — невідоме слово А —
цар — ім’я царя — невідоме слово А —
невідоме слово Б.
Значення невідомого слова А випливало само собою. Немає сумніву, що група клиноподібних знаків, названа літерою А, виражає слово «син». Отак доповнений текст треба було читати:
Цар — ім’я царя — син — царя — ім’я царя — сина — невідоме слово Б.
Те, що в останній частині речення (при невідомому слові Б) не вистачало царського титулу, завдало багато клопоту. Думка про те, що в тексті названо кількох царів у такій послідовності, як вони правили, здавалося, похитнулась. Але Гротефенда нелегко було збити з пантелику. Він міркував так: якщо при невідомому слові Б (а воно, без сумніву, означає ім’я якогось перса), на відміну від двох попередніх імен, немає царського титулу, з цього треба зробити висновок, що а) людина з цим іменем не була царем; б) ця людина мала бути якимсь родичем обом царям, бо ім’я її написано рядом з царськими іменами; в) невідомий, як це свідчить двічі повторюване слово «син», був батьком одного царя і дідом другого.
Тоді текст виглядав би так:
Цар — ім’я царя — син — царя — ім’я царя — сина — ім’я перса.
Гротефенд відчував, що він на правильному шляху. Якийсь перс, не будучи сам царем, мав, проте, сина і внука, які сиділи на троні. Коли б йому пощастило відшукати в історії персидських царів таку династичну ситуацію, то справу було б розв’язано. Тоді не прочитані групи клиноподібних знаків можна було б відповідно замінити історичними іменами.
Дослідник почав копатися в текстах стародавніх істориків і натрапив саме на таких осіб. Персидський князь Гістасп мав сина Дарія, який у 521–486 роках до нашої ери був персидським царем. Внук Гістаспа, син Дарія — Ксеркс, відомий своїми намаганнями завоювати Грецію, був на троні в 486–465 роках до нашої ери[3].
І ось текст прочитано остаточно:
Цар Ксеркс, син царя Дарія, сина Гістаспа.
Звичайно, справа ця була далеко не така проста, як ми тут її подаємо. Адже імена царів Гротефенд знайшов у творах Геродота, вони були подані так, як звучали грецькою мовою. Щоб визначити фонетичну вимову кожного окремого клиноподібного знака, треба було знати, як звучали царські імена в староперській мові.
Ключа до розв’язання цієї проблеми Гротефенд шукав у тексті Авести — святої книги персів, написаної мовою, найближчою до староперської.
І хоч ім’я Гістаспа, наприклад, було подано там у кількох зовсім відмінних одне від одного написаннях (Гошап, Кістап, Густасп, Вітасп), Гротефенд зумів шляхом надзвичайно проникливих умовиводів розшифрувати дев’ять алфавітних знаків староперського клинопису. І тільки через тридцять чотири роки, тобто в 1836 році, німець Лессен, француз Бюрнуф і англієць Роулісон прочитали решту алфавіту.
НАПИС НА САМІТНІЙ СКЕЛІ
На англійському вітрильному судні, що плавало між Великою Британією та Індією, був юнга Генрі-Фредерік Роулісон. Кмітливий підліток уважно прислухався, коли пасажири, сидячи на палубі і вигріваючись на сонечку, розповідали один одному всякі дива про країни Індостану, куди вони їхали як купці або службовці. Під враженням цих розмов хлопець почав мріяти про далекі подорожі й пригоди. Морську служба раптом здалася йому остогидлою неволею, і юнга тільки й ждав нагоди, щоб вирватися з неї в широкий світ.
Під час одного з рейсів Роулісон здобув прихильність губернатора Бомбея сера Джона Мелькольма, і той запропонував йому перейти на службу до військових частин Ост-Індської компанії[4] Роулісон з радістю прийняв пропозицію і 1826 року, коли йому було 16 літ, перейшов на службу в це лихої слави акціонерне товариство, яке витягувало величезний зиск від пограбування Індії та гноблення індійського народу.
3
Тут ідеться про представників царської династії Ахеменідів, яка займала престол в Ірані від 558 до 330 рр. до н. е. Засновником її був Кір І (558–529 рр. до н. е.).
4
Ост-Індська компанія — організація англійських купців для торгівлі з Індією; виникла 1600 р., існувала до 1857-59 рр. Відігравала активну роль у здійсненні агресивної імперіалістичної політики Англії щодо Індії, сприяючи перетворенню останньої на колонію. Відзначалась варварськими грабіжницькими методами експлуатації індійського народу.