V. Ну от і здрастуй
Столичним проспектом прямує молода дівчина. Невисока, струнка, із довгими русявими кісками, що золотяться від сонячного проміння. Погляд красивих зелених очей — впевнений та цілеспрямований. Але якщо бути уважним, відчуєш ніжний сум, у якому причаїлася надія… Дівчина одягнена у білу футболку, короткі чорні шорти та сірі кеди. Це Юля повертається додому із вранішньої пробіжки. Зараз лише о пів на сьому, тож людей на вулицях малувато.
Вона не квапиться. Насолоджується ранковим повітрям, липневим небом і міркує, що буде далі. Червоний диплом медичного технікуму дає право працювати за спеціальністю. Можна продовжити навчання у вузі. Головне — переїхати від мами. Особливо чітко Юля це усвідомила, коли випадково дізналася, що у неньки є товариш, з яким вона полюбляє усамітнюватися — іноді у готелі, а іноді — у нього вдома.
— А що такого? — обурилася Олена Данилівна. — Виходить, твій батько має право на особисте життя, а я — ні?! Між Іншим, Олег Іванович — інтелігетна людина, галантний чоловік, не те, що якийсь там провінційний електрик.
Юлі зразу стало так шкода татка. Між іншим, якраз із ним їй було набагато легше ділитися переживаннями. Батько завше підтримував, співчував, нічим не дорікав. Та не про все дівчина могла йому розповісти. Несподівано для себе вона потоваришувала із Ангеліною Дмитрівною. Їй одній наважилася розповісти про своє кохання. Навіть портрет у блокнотику показала. Жінка обняла її та зітхнула:
— Моє ж ти янголятко… От побачиш, усе буде добре…
Як же Юля чекала листа… Та Аркадій так і не написав. Жодного послання. А вона навіть дивитися на інших не хотіла. І не хоче… Володька ходив до них із мамою в гості, доки не второпав, що радіє йому виключно Олена Данилівна. Зараз уже працює на заводі. Між іншим, зам директора. Навдивовижу стрімка кар’єра, як і передбачала Юлина мама. Живе у цивільному шлюбі зі своєю колегою, пишноті лою кучерявою дамочкою.
Юля знає, що робити далі. Працюватиме, візьме із дитячого будинку малятко, для якого стане мамою. Сенс життя не у особистих стосунках. Вона робитиме світ кращим і світлішим — настільки, наскільки вийде.
Дівчина давно уже звикла до того, що живе у великому місті. І майже ніколи не роздивлялася перехожих. Але цей чоловік… Як же він схожий на того самого… На Аркадія… Високий, чорнявий, красиве засмагле обличчя. Щоправда, на його скронях вже де-не-де сивина… Юля аж завмерла. Невже він?
— Квіточко, ти?… Наші стежки зводить сама Доля… Ну от і здрастуй… Я приїхав просто глянути на тебе.
— Привіт, — дівчина не вірила власним очам.
— Що сталося? Чому ти не відповіла на жодний лист?
— Ти що, смієшся з мене?! Прощавай, — Юля відвернулася і пішла собі геть. По її обличчю текли сльози.
— Та ні, Квіточко, мені якраз не смішно. Я писав тобі майже щодня. Скажи правду, я все зрозумію. У тебе, мабуть, хтось є? Відповідай, не соромся. Для мене ти була якоюсь дивовижною казкою, мрією. І от я приїхав подивитися, чи існуєш ти насправді. І за що караєш мене так жорстоко, — молодий чоловік ішов вслід за дівчиною.
— Навіщо ти брешеш? Які ще листи? Якби ж ти знав, як я їх чекала, як вірила, що ти мені напишеш. Мабуть, я б і сама тобі написала б, аби тільки знати адресу. Втім, то на краще, що я її не знаю…
Аркадій пригорнув Юлю, почав витирати її сльози білосніжною хустинкою.
— Я тобі вірю, Квіточко… Які у тебе прекрасні коси… Вони тобі дуже личать…
Дівчина уже не плакала. Її, наче маленьку дитинку, підняв та посадовив собі на плечі молодий і високий, ошатно одягнений чорнявий чоловік. Юля гладила його чуприну і щось тихенько розказувала на вушко — іноді посміхаючись, а іноді тяжко зітхаючи.
У квартиру, розташовану на другому поверсі, вони зайшли, тримаючись за руки. Олена Данилівна крутилася перед дзеркалом у новенькій сукні, вочевидь, кудись збиралася.
— Познайомтеся: це моя мама, Олена Данилівна, а це — Аркадій, мій…
— Наречений, — молодий чоловік ніжно посміхнувся. — Зараз Юля бере паспорт і ми йдемо до РАГСу.
— Я Вас пам’ятаю, хлопче. Це ж треба, Ви таки приїхали. Я була впевнена, що за такого красеня дівки ладні будуть очі одна одній повидряпувати. А чоловіки — ну природа ж у вас така, не можете довго без жінки, як не одна, то інша знайдеться.