— Ну, мамо…
— Навіщо Ви так., Олено Данилівно? Я чудово себе контролюю. І якщо вже люблю, то люблю.
— Отак зразу й люблю? Ну-ну… Побачимо. Хай у вас все буде добре, я тільки радітиму.
— Мамо, уявляєш, Аркадій мені писав, виходить, у нас із поштою щось не так, — радісно усміхнулася Юля.
— Все добре із поштою. Ось тобі твої листи, — жінка дістала зі своєї шухляди цілий пакунок запечатаних конвертів із синіми штампами, підписаних дрібненьким акуратним почерком.
— Мамо!!! Як ти могла?! Як?… І навіщо? — дівчина взяла у руки листи, яких колись так чекала, і притисла до грудей.
— Ну, а що? Не сердься, я просто не хотіла, щоб ти тішилася марними надіями. От і домовилася із поштаркою, що усю кореспонденцію вона віддаватиме мені особисто в руки. Нам пощастило, поштарка — сусідка, тож домовилась я без проблем.
— Олено Данилівно, а Ви розумієте, що вчинили злочин? Ваші дії незаконні, — спокійно мовив Аркадій. — Поважайте не тільки себе, але й тих, хто поряд із Вами.
Жінка подивилася просто у вічі молодому чоловікові, уважно огледіла його кремезну постать, добротний темно-коричневий костюм, білосніжну сорочку та чорні шкіряні черевики і схвально кивнула.
— Ну що, ходімо? Я вже готова, — Юля вже прийняла душ, перевдягнулася у світлий сарафанчик та босоніжки та зробила високу зачіску.
— Ходімо, Квіточко, — посміхнувся Аркадій.
— Гайда на кухню, спочатку нагодую вас сніданком, — сказала Олена Данилівна.
— Та ні, дякуємо, краще ми поснідаємо у кафе, там уже відчинено, коли я був студентом, дуже часто туди навідувався. І майте на увазі, віднині Ваша донька — моя наречена. Я завжди буду поряд із нею. Мою Квіточку не можна ображати не лише ділом та словом, але навіть думкою. Я зроблю усе можливе і неможливе, аби тільки вона була щасливою.
Юля та Аркадій вийшли із квартири, взявшися за руки. Очі обох просто сяяли. Здавалося, у цілім світі вони бачать, чують та помічають лишень одне одного. Зачинивши двері за молодими і щасливими, Олена Данилівна сіла у крісло і розридалася. Може, вона шкодувала, що у її особистому житті не все склалося так, як хочеться. Може, хвилювалася за майбутнє доньки. А може, просто раділа, що двоє закоханих сердець усе-таки будуть разом.
