Це він добре знав. У цієї худенької, маленької жінки були величезна витримка й терпіння. Вона хотіла мати дітей, любила їх і терпляче, рік за роком, мріяла про їхнє народження. А Сергій не квапився. Спочатку він не хотів поспішати, думаючи про те, що Віталіна ще молода і їй треба пожити для себе. Потім, коли спіймав себе на думці, що стає самозакоханим егоїстом, ревнуючи дружину до ще не народженої дитини, він погодився. Але Віталіна чомусь не могла завагітніти, хоча лікарі знаходили її цілком здоровою. І вона не нарікала, не казала Сергієві, що треба було про дітей подумати раніше, ще тоді, коли вона пропонувала це. Віталіна мовчки і терпляче витримувала всі процедури, подовгу лікувалася, але марно. Коли вона зрозуміла, що сама не зможе народити дитину, то запропонувала її всиновити. Сергій погодився. Не можна сказати, що він був готовий до такого рішучого і важливого кроку у своєму житті, але він просто не міг їй відмовити.
Вони побачили Оленку, дівчинку десяти років, коли та самотньо сиділа на гойдалці. Віталіна не звернула жодної уваги на інших дітей, які весело носилися навколо і грали на майданчику у футбол. Вона відразу ж підійшла до Оленки…
– Я… я не про це хотів поговорити, – сказав Сергій і раптово дав собі тайм-аут: – Зараз буде маленький ринок. Там завжди продають величезні, червоні й соковиті яблука. Хочеш?
– Хочу, – відповіла Віталіна.
Сергій зітхнув полегшено. Тепер він матиме невеликий перепочинок. Потім він про все розповість їй, нічого не приховуючи.
– Якщо не помиляюся, зараз із твого боку буде ринок, – сказав він.
– Я його бачу! – весело мовила Віталіна і глянула на Сергія з ніжністю і любов’ю.
– …Дивися, Попандосе, ця зараза нас обігнала і ще сигналить! – обурено сказав Парамон.
– Він мене дістав! – крикнув Попандос і збільшив швидкість. – Зараз побачимо, чия тачка крутіша!
БМВ уже майже наздогнав чорний «хаммер», але той, наче граючись, незабаром зник у тумані.
– Е-е, ні, так не годиться, – сказав розпалений переслідуванням Попандос і дав газу. «Хаммер» вигулькнув з туману, просигналив і знову зник. Попандос глянув на стрілку спідометра, яка повільно рухалася до більших цифр.
– Та облиш ти його, – буркнув Парамон. – Чорт із ним! Хоче погратися – хай знайде собі іншого гравця.
– Не те ти говориш, друже. Він зачепив моє самолюбство. Ти знаєш, що він хоче сказати?
– Що?
– Що ми на своїй задрипаній машині не гідні навіть його мізинця.
– Він що? Здурів?
– От і я кажу те саме! – Попандос від хвилювання упрів, розчервонівся, і на його чолі виступили крапельки поту. Нахабність водія дратувала його, ввівши в стан азарту, і він збільшував і збільшував швидкість доти, доки «хаммер» не опинився в одному ряду з ним.
Попандос розсміявся.
– Ну, що?! З’їв? – закричав він, забувши про сплячу дитину. Залишалося тільки ледь-ледь піддати газку, і він обжене той огидний «хаммер».
– …Дашо, переїжджай до мене, – сказав Олексій. – Навіщо чекати весілля? До того ж кожен місяць доводиться платити за найману квартиру. Гроші зайві, чи що?
Даринка сиділа, висунувши руку у вікно, в прохолодну вологість.
– По-перше, я хочу переїхати до тебе після весілля, – тихо, але наполегливо сказала Даша. – По-друге, грошей зайвих не буває навіть у мільйонерів. А по-третє, я сплачую за житло зі Свєткою навпіл.
– Розумієш, не можна бути такою правильною. А у тебе все в житті мусить бути так, як ти вважаєш.
– Що ти маєш на увазі?
– Наприклад, те, що ми не можемо жити разом до весілля. Інші ж живуть – і нічого.
– Це інші. А я хочу інакше, не так, як інші, – мрійливо сказала Даша. – Розумієш, Льошо, я хочу, щоб усе було красиво.
– Як це, у твоєму уявленні, красиво?
– А ось так! – Даринка засміялася. – Як цей красивий туман, схожий на хмари! Як зелена трава біля узбіччя з крапельками роси! Як саме життя! Як твоя мила усмішка!
Олексій подивився з посмішкою на свою наречену. Він любив її і розгубленою, з трепетними віями, і веселою, розкутою, як зараз.
– Ось ми виїжджаємо на трасу, а туман… – сказав він і уважно глянув ліворуч – машин не було. Він натиснув педаль газу – і старенькі «жигулі» насилу вибралися на підйом, виїжджаючи з ґрунтової дороги.
– Ой! Дивись! Дивись! Їжачок на дорозі! – закричала Даринка, смикнувши його за рукав.
Олексій взяв радіус більше, ніж належить, об’їжджаючи їжачка, і не помітив, як потрапив на зустрічну смугу.
…Сергій взяв правіше до узбіччя, де був ринок. Він уже виразно бачив людей, що стоять з відрами яблук в один ряд.