– І що ж потім? – зітхнувши, запитала Даринка.
– Потім ти станеш нервовою та злою. І в тебе дійсно з’явиться втома, і почне боліти голова. Ти просто станеш патологічно боятися настання ночі. А він спробує знайти собі віддушину деінде.
– І що ти мені пропонуєш? Кинутися до Льошки в ліжко негайно? – з іронією в голосі запитала Даринка.
– Так! Уяви собі, негайно! Доки ще не стрибнула інша, – підбила підсумок розмови Світлана і засміялася, додавши: – Така, як я, наприклад.
– Стрибни, якщо вийде, – знизала плечима Даша.
– Ну, це я образно сказала. Ти ж знаєш, скільки наших поклали око на твого Льошку. Не встигнеш і оком змигнути, як перехоплять. І що ти тоді будеш робити?
– «Значить, не доля», – скажу.
– От просто так скажеш і будеш плакати в подушку ночами?
– Буду плакати. А що я зможу зробити?
– Ех ти, тютя-матютя! Не борець ти.
– Ти в нас борець – це я не заперечую. І чого ти добилася? Два роки спиш із нашим завідувачем, а де результат? Він спить з тобою, а живе до цього часу зі своєю дружиною.
– Поки що живе, – сказала Світлана, зробивши наголос на «поки що». – Це тимчасове явище. А я все одно доб’юся, щоб Веніамін Павлович розлучився з нею.
– Як можна змусити людину зробити щось проти своєї волі?
– А навіщо проти? – Свєтка хитро примружила свої нахабнуваті оченята. – Він зробить це з власної волі. Ось побачиш, як Веніамін сам прибіжить до мене і благатиме не кидати його.
– Ну, ти загнула! – засміялася Даринка. – І що ж ти таке зробиш?
– Використаю всі методи. По-перше, я змушу його покохати.
– Як це можна зробити? І чи можливо таке взагалі?
– Цілком можливо. Головне, робити те, чого хоче чоловік, говорити тільки те, що він хоче почути. Це перший метод.
– Є ще й другий?
– Показати, що він – найрозумніший, найкрасивіший, найжаданіший. Чоловікам це дуже подобається. Вони взагалі від природи дуже самолюбні.
– Є ще в запасі прийомчики?
– Є! І не один.
– Наприклад?
– Крапелька за крапелькою, непомітно, ненав’язливо довести, що його дружина йому не підходить.
– Добре. А якщо і це не подіє?
– Можна використати останній прийом, – голос Свєтка перейшов на шепіт. – Небезпечний, але вірний.
– Що ще? – чомусь так само пошепки запитала Даринка, зробивши великі очі.
– Магія! – Свєтка округлила очі. – Чорна магія!
– Ти що?! Зовсім здуріла?
– У коханні, як на війні, всі засоби годяться. Чула таке?
– Чула. Але щоб… магія? Це ж порушення всіх законів природи.
– А що вдієш? – Світлана розвела руками. – Якщо й магія не допоможе, тоді залишається останній варіант. До нього треба готуватися довго й ретельно.
– Господи! Що ж ще?
– Шантаж! – випалила Свєтка і скинула вгору голову.
– Ти надивилася фільмів? – засміялася Даринка.
– Ні! Уяви собі – ні! Для цього треба заздалегідь готувати компромат. До речі, я вже потихеньку почала цим займатися.
– Ти зовсім з глузду з’їхала!
– Ні, не з’їхала. Просто я, на відміну від тебе, продумана. Якщо нічого на мого Веніаміна Павловича не подіє, мені доведеться дістати козирну карту. Шляхом маленького, на перший погляд, безневинного жіночого шантажу можна одружити чоловіка. Подумай сама. Він створив цю клініку на свої гроші, вклав у неї кошти і душу, підібрав гарний персонал, переманивши сюди найкращих лікарів міста. І все це заради іміджу клініки. А якщо у мене буде те, що може скомпрометувати клініку і його самого? Веня не захоче втрачати клієнтів, не піде на те, щоб медперсонал розбігся через відсутність клієнтів і, природно, грошей. Що йому залишиться робити? Відповідаю: виконати мої умови. А моя умова: взяти мене за законну дружину. Всього-то!
– А навіщо він узагалі тобі потрібен? Він удвічі старший за тебе. Невже немає хлопців молодших?
– Потрібен! Ось потрібен і все! Молодші є, але багатішого поки нікого поруч не бачу. Ау-у! Де ви, товсті гаманці? – Свєтка покрутила головою навсібіч.
– Так ти любиш не Веніаміна, а його гаманець?
– І перше, і друге. Для того, щоб бути ситим, треба з’їсти перше, друге і запити третім. А що ти хочеш, щоб я в селі, як мої батьки, все життя горбатилася? Город, гній, поросята, корова, кури, кролики. А в підсумку? Що вони бачили за все життя? Що мають, окрім трьох дітей, городу в сорок соток, будинку з чотирьох задушливих маленьких кімнат і корови, що мукає у дворі? Ні, я так жити не хочу! Не хочу і не буду!