Выбрать главу

Нарешті один з них підійшов до того басейну, в який так методично плювали пузаті молодики.

Троє в білому, побачивши чорно-жовтого, зраділи:

— Шхуф — киптип’як! — вигукнув найтовщий і плювком влучив прямо в бідон.

В Івана аж руки сіпнулися. Ох, з якою б радістю, з якою б насолодою врізав по пиці отого пузатого!

Робітник здригнувся, і вмить ожило мертве обличчя.

Блиснули гнівні очі. Він з такою силою хлюпнув із бідона в басейн, що аж бризки знялися.

Молодики по-свинячому зойкнули, розмазуючи на щоках масні потьоки, кинулись на чорно-жовтого. Робітник виривався, борсався, та коротка, мовчазна боротьба закінчилась цілковитою перемогою молодиків. Із задоволеним гигиканням товстуни потягли знесиленого чорно-жовтого до киптип’якового басейну.

— Ні, ти не киптип’як! — знущався найтовщий. — Ти їжа киптип’яка! Зараз вони тебе з’їдять! Зараз, зараз тобі буде, що й…

Страшний удар в щелепу збив пузаня з ніг — не витримав-таки Бідило.

Двоє приятелів товстуна бігли до заводу.

«Ну — все! Це вже й кінець… Чхнув невчасно і то в державні злочинці попав, а тут…»

Сів, з огидою витер об пісок руку. Ні, він не кається. Жаль тільки — не вбив: іч, голову підіймає…

Робітника біля басейну вже не було.

Підбіг Чакт.

Дивина! Ніколи Купхейпів син так не лютував. Завжди чемний, стриманий, у цю мить він навіть батенька свого перевершив. Які тільки прокльони не сипалися на Іванову голову: «Геть! Геть на штейп! Зараз я тебе повезу до Легіону! Там поговорять інакше! Геть!»

Іван вагався. Звичайно, дуже легко, одною рукою, справитись з оцим істеричним мислячим організмом. Але оті двоє! Он уже зовсім близько біжать, , плескатими скриньками вимахують… Знає Бідило ці скриньки…

«Ні, треба сідати в штейп. А там — побачимо. Зелена кнопка на пульті… Жовта… Нічого, як-небудь справимось. Крикуна оцього — за борт і гайда. Куди гайда? Справа сама покаже…»

Гудуть гравітаційні машини, швидко зростає висота.

І раптом легенька Чактова рука лягає Іванові на плече. Що це він? Душити його надумав?

— Ви справжній шхуф! — і Чакт весело, щасливо всміхається. — Ви справжній шхуф! Вибачте за виставу біля басейну. Інакше не міг — ви вдарили члена Легіону Любові. Досі не розумію, як виплуталися… Іване! Дарую вашій руці мою руку дружби! Так, здається, говорять на вашій Землі? Ви мені вірите?

Іван мовчав.

— Вірите? — перепитав Чакт. Бідило ніяково посміхнувся.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Що записано у Книзі Схилянь. Запрошення Великого перукаря.

Чакт таки домігся свого. Нагородив батькові сім копиць гречаної вовни про якісь інгредієнти Іванового спіритологічного комплексу, виявлені під час прогулянки, і Купхейп дозволив продовжувати експерименти.

Штейп летить низько — трохи не торкається жовтих плит бруку. Обабіч височать куби П’ятнадцятого Радіального.

— Розумієш, Іване, — хмуриться Чакт, — вперше в житті брехав. Так якось неправдоподібно вийшло, думав, батько нізащо не повірить. А він: «От і добре, штейп і піддослідний в твоєму розпорядженні». Тут щось не так…

Іван слухає, а думки далеко:

— Це ти навмисне тоді підкинув «Історію Щактиф»?

— Навмисне, — кивнув Чакт, — звичайно, навмисне… — і всміхнувся.

— А що таке шхуф? — запитав Іван. — Ти вчора назвав мене справжнім шхуфом.

— Шхуф… У дослівному перекладі «шхуф» значить «той, хто трудиться». Тільки шхуф може бути справжнім товаришем… — Чакт зітхнув і раптом глянув просто в вічі Іванові пильно-пильно: — Думаю, не помилився в тобі. Давно придивляюсь… Все розповім: і про шхуфів, і про нашу державу, і про нашу планету. От тільки, знаю, про Землю ти зараз мрієш, про повернення — давай-но спершу про це. Твій космічний штейп має три пробоїни. Паливо знищене майже все, але двигуни неушкоджені. Система управління та інші системи потребують капітального ремонту. Отже, якщо все буде гаразд…

— А де зараз мій корабель?

— Цього вже не знаю, друже. Я тільки встиг оглянути механізми твого штейпу, як його тут же забрали легіонери. Отакі-то справи…

Бідило замислився: неясно було, як це могло статися, що «В-18» з паралізованою системою управління не згорів в атмосфері, не розбився, падаючи на Щактиф. Може, Чакт пояснить? І Чакт пояснив.

…Із страшною швидкістю зближався мертвий «В-18» з верхніми шарами атмосфери Щактиф. Ось він ввійшов у них, почав світитися. Обсерваторії планети спостерігали це космічне явище. Всі вже були переконані, що мають справу З новим болідом, коли несподівано цей болід ожив. Протнувши Золоту Завісу Спокою, він спершу помітно змінив швидкість, а потім і траєкторію. З передньої частини небесного тіла вирвалися снопи полум’я. Всім стало ясно, що це ракета.

— Очевидно, — розмірковував Чакт, — під впливом інтенсивного випромінювання Завіси та її надпотужного гравітаційного поля автоматично ввімкнулися двигуни гальмування. Описавши навкруг планети майже правильне коло і ще раз протнувши Золоту Завісу, космічний корабель впав в океан недалеко від мису Блаженних Учнів.

— Слухай, — Івану не терпілося, — може, хоч ти поясниш, що таке Золота Завіса?

Чакт засміявся:

— Чи не забагато питань для лояльного жителя столиці Щактиф? Пам’ятай, Іване: вірний схильник Безсмертного має право тільки відповідати. Запитувать — цей неприємний обов’язок взяв на себе Хич Мислячий.

Штейп повільно плив Радіальним Проспектом. Жовті кубічні хмарочоси — майже всі без вікон, деякі тільки з невеличкими квадратними віконечками — гнітили своєю стандартністю.

Вулиця вщерть заповнена мовчазними перехожими. Всі — в чорно-жовтому. Крамниць мало, зате перукарні на кожному розі.

Нудотний, пульсуючий дзвін пливе над юрбою. Та зненацька він починає мовкнути, а скоро й зовсім затихає.

Проспект спорожнів. Всі, кого застала на вулиці ця несподівана для Івана тиша, з’юрмилися на перехрестях.

— Зараз почнеться схиляння, — пояснив Чакт. — Для таких, як ми (тобто не шхуфів), є спеціальні тетраедри в наших житлах і установах. Ми маємо право схилятися перед ними, якщо захочемо, звичайно. Та коли час схиляння застає на вулиці, ми мусимо схилятися разом із шхуфами.