Чарівник та Двоцвіт вилізли з човна на платформу, і тут Ринсвінд вперше побачив троля.
Він був зовсім не таким страшним, як його уявляв собі чарівник.
«Хе», — сказала його уява, трохи розчаровано.
Річ у тім, що він не був по-справжньому страхітливим. Замість оброслого цвіллю чудовиська зі щупальцями, якого він був готовий побачити, перед ним стояв досить приземкуватий, але не такий уже й потворний старий чоловік, якого на вулицях будь-якого міста вважали б абсолютно нормальним, — за тієї умови, що люди на тих вулицях звикли бачити старих чоловіків, чиє тіло здебільшого, якщо не повністю, складається з води. Виникало враження, що океан вирішив створити форму життя, проминувши усі ті нудні етапи еволюції, і просто сформував з якоїсь частини себе двоногу істоту та й послав її погуляти, хлюпаючи підошвами, по набережній. Троль був приємного прозоро-блакитного кольору. Доки Ринсвінд стояв, витріщивши очі, зграйка сріблястих рибок промайнула навкоси у тролевих грудях.
— Нечемно отак витріщатися, — сказав троль. Його рот розтулився, випустивши маленьку хвилю з білим гребенем, і стулився точнісінько так само, як вода змикається над підводним рифом.
— Справді? Чому ж? — відгукнувся Ринсвінд. Як йому вдається тримати себе вкупі, бився в агонії його розум. Чому ж він не розтікається?
— Якщо ви погодитеся бути моїми гостями, я знайду для вас якусь їжу і сухий одяг, — сказав троль серйозним тоном. Він повернувся і пішов уперед по скелястій кручі, не озираючись на них. Зрештою, куди ж іще вони могли піти? Надворі сутеніло і з-за краю світу повівав свіжий вологий вітерець. Швидкоплинна Крайдуга вже розтанула, і тумани над водоспадом почали розсіюватися.
— Ходімо, — сказав Ринсвінд, узявши Двоцвіта під лікоть. Але туриста наче приклеїли до місця.
— Ходімо вже, — повторив чарівник.
— Коли стане дуже-дуже темно, як гадаєш, ми зможемо, поглянувши униз, побачити Великого А’Туїна, Світову Черепаху? — запитав Двоцвіт, дивлячись на хмари, що насувалися з-за обрію.
— Сподіваюся, що ні, — відповів Ринсвінд. — Дуже сподіваюся. А тепер пішли, ну ж бо!
Двоцвіт неохоче поплентався за чарівником до хатини троля. Троль до того часу вже запалив кілька ламп і сидів, зручно вмостившись у кріслі-гойдалці. Побачивши їх на порозі, він встав і налив дві чашки зеленої рідини з високого жбана.
У тьмяному світлі його тіло, здавалося, ледь світиться отим тихим сяйвом, яке помітне над теплим морем лагідними літніми ночами. А щоб додати гротескну нотку до того, що Ринсвінду нашіптував його страх, він тепер здавався ще й на кілька дюймів вищим.
Кімната виявилась умебльованою здебільшого коробками.
— Е... затишне в тебе тут гніздечко, — сказав Ринсвінд. — В етнічному стилі.
Він узяв свою чашку і подивився на зелене болітце, що побулькувало всередині. Було б добре, якби воно виявилося неотруйним, подумав він. Бо я таки збираюсь його випити. Він зробив великий ковток.
На смак це було те ж саме питво, якого Двоцвіт дав йому сьорбнути у човні, але тоді його розум не переймався гастрономічними нюансами, бо мав більш нагальні справи. Тепер у нього було вдосталь часу, щоб насолодитись смаком.
Ринсвінд скривився. Він навіть стиха заквилив. Одна його нога конвульсивно смикнулась і боляче вдарила у його ж груди.
Двоцвіт задумливо вертів свою чашку в руках, намагаючись дібрати смак.
— «Ґлен Ливід»[58], — сказав він. — Ігристий напій з волоського горіха, який виготовляють шляхом сублімаційної дистиляції. Легка нотка диму... Ароматно. Із західних плантацій в, ох, авжеж — провінції Регіґрід[59], так? Гадаю, врожай наступного року — судячи з кольору. Можна поцікавитись, як він до тебе потрапив? Рослинність на диску, до якої належали такі відомі категорії, як щорічники, які сіяли цього року, щоб отримати вруна пізніше в цьому ж році, дворічники, що висівали цього року, і ті сходили в наступному, та багаторічники, котрі висівали цього року, і вони сходили, коли на то прийшов час, — також включала кілька рідкісних видів зворотнорічників, які могли (завдяки специфічному чотиривимірному заверту у їхніх генах) бути висаджені цього року, а сходити — минулого року. Вино з вулоського горіха було надзвичайно особливим у тому сенсі, що воно могло буяти зеленою лозою ще за вісім років до того, як його зернята фактично були посаджені. Вулоське вино, вважалося, дає деяким його поціновувачам раптові проблиски спогадів про майбутнє. Неймовірно, проте факт.
— Усе врешті-решт припливає до Окружності, — алегорично відповів троль, розмірено погойдуючись у кріслі. — Моя робота — рятувати всякий мотлох, що плаває в океані після кораблетрощ. Деревину, звичайно, і корабельний реквізит. Бочки з вином. Паки з тканинами. Вас.
Раптом на Ринсвінда зійшло осяяння.
— Сітка, еге ж? У тебе протягнута сітка по самому краєчку моря!
— Окружності, — виправив троль, ствердно киваючи головою. Брижі побігли навкоси через його груди.
Ринсвінд виглянув у темряву, що оповила острів м’яким голубувато-зеленим світлом вже згаслого дня, і блаженно всміхнувся.
— Авжеж, — сказав він. — Геніально! Ти міг би спустити вниз опори і прикріпити її до рифів і — сили небесні! Сітка, щоправда, повинна бути дуже міцною.
— Так і є, — підтвердив Тифіс.
— Її можна було б протягнути на добрих кілька миль, якщо б знайшлося досить рифів та мотлоху, — не вгавав чарівник.
— На десять тисяч миль. Я патрулюю тільки цю лігу.
— Це ж третина усієї окружності диска!
Тифіс знову кивнув і розхлюпав при цьому трохи вина. Поки двоє чоловіків частувалися зеленим напоєм, троль розповідав їм про Окружність і те, яких зусиль вартувало її побудувати, про древнє мудре Королівство Круль, яке її, власне, і спорудило кілька століть тому; про сім морських флотилій, які постійно патрулювали в окраїнних водах, аби підтримувати її у доброму технічному стані та забирати трофеї назад до Круля; і про те, як Круль став землею розваг, якою управляли наймудріші філософи, і те, з якою ревністю вони весь час збирали знання — у найдрібніших деталях, про надзвичайно складний і чудовий всесвіт, а також про те, як моряків, яких підбирали у водах поблизу Окружності, перетворювали на рабів і часто-густо відрізали їм язик.
На цьому моменті його розповідь перервали обурені вигуки, а тоді він доброзичливим тоном продовжив говорити про неефективність грубої сили та неможливість вибратися з острова жодним способом, хіба як човном, до одного з інших триста вісімдесяти островів, що розкидані між островом та самим Крулем, або ж — перескочивши через Край, і про великі переваги німоти порівняно зі, скажімо, смертю.
Повисла пауза. Приглушений оркестр нічних звуків, що долинали з Краєпаду, тільки підкреслював її гнітючість та похмурість.
Тоді крісло-гойдалка знову почала поскрипувати. Тифіс, здавалося, суттєво збільшився в розмірах за час свого монологу.
— Нічого особистого, — додав він. — Я — також раб. Якщо ви спробуєте подолати мене, мені, звісно, доведеться вас убити, але це не принесе мені особливого задоволення.
Ринсвінд поглянув на кулаки троля, що спокійно лежали на його колінах і поблискували в місячному сяйві. Він мав підозру, що вони могли б ударити з усією силою цунамі.
— Гадаю, ти не зовсім розумієш, — почав пояснювати Двоцвіт. — Я — громадянин Золотої Імперії. Впевений, що Круль не хотів би заслужити гнів Імператора.
— А як, по-твоєму, Імператор дізнається? — запитав троль. — Думаєш, ти — перший, чиї дні закінчаться тут, на Окружності?
58
59
Провінція розташована в найвіддаленіших узбічних землях Головного континенту і відома як одне з небагатьох місць, де ростуть і культивуються