Рудий розсердився. Він повісив клітку, яка загойдалася сюди-туди, мов маятник.
— Уже назад?
— І не збираюсь. Я тільки…
— Не турбуйся, вони не малі для цирку. Мене зараз непокоїть одне…
— Що?
— Їх треба протримати до приїзду цирку, так? Отже, треба знати, чим їх годувати.
Клітка все погойдувалась, і маленькі в’язні припали до пруття, подавали знаки — дивовижні, швидкі, ніби були мислячими істотами.
Астроном церемонно ввійшов у їдальню. Він почував себе гостем.
— Де ж наша молодь? — запитав. — Мого сина в кімнаті немає.
Промисловець усміхнувся:
— Вони вже давно на ногах. Але не турбуйтеся, жінки оце змусили їх поснідати. Сказано, молодість.
“Молодість”. Це слово, здавалось, гнітюче подіяло на Астронома.
Снідали мовчки. Промисловець лише раз озвався:
— Ви й справді вважаєте, що вони прийдуть? Навіть не віриться.
— Прийдуть, — відказав Астроном.
І все.
Уже потому Промисловець сказав:
— Даруйте, але ніяк не втямлю, навіщо б то вам було розігрувати мене? Ви справді з ними говорили?
— Як оце з вами. Звісно, у певному розумінні. Вони можуть передавати думки на відстані.
— Це я збагнув з вашого листа. Тільки як, — ось що цікаво з’ясувати.
— Не знаю. Я, звичайно, запитав у них, але відповідь була якась невиразна. Хоча я міг просто не зрозуміти. Виявляється, потрібний прекрасний апарат для посилання розумових сигналів, і що найважливіше — максимальна зосередженість як індуктора, так і перцепієнта. Я не одразу усвідомив, що вони намагаються передати мені думки. Може, такі проекційні апарати для посилання думок — одне з наукових досягнень, яке вони нам передадуть.
— Можливо, — відповів Промисловець. — Однак, зважте на зміни, які стануться в нашому суспільстві. Передавач думок!
— А чом би й ні? Зміни нам корисні.
— Я так не вважаю.
— Зміни небажані лише у старості, — сказав Астроном. — Але й раси старіють, як люди.
Промисловець кивнув на вікно.
— Бачите цю дорогу? Вона тут споконвіку. Не знаю відколи, але зовсім, як нова. Навряд чи ми зуміли б прокласти тепер таку дорогу. Тоді ж раса була молодою.
— Тоді? Так. Принаймні, вони не страхались нового.
— Краще було б навпаки. Що сталося з нашими пращурами? Вони знищені, докторе! Що гарного у молодості й новому? Нам тепер краще, у світі панує мир і спокій, ми собі поволі рухаємося вперед. Раса нікуди не йде. Зрештою, нема й куди. Вони, ті, хто проклав дорогу, довели це. Як і обіцяв, я поговорю з вашими гостями, коли вони прийдуть. Але мені здається, доведеться просити їх повернутись назад.
— Раса не рухається нікуди, — переконано сказав Астроном. — Вона прямує до цілковитого занепаду. У моєму університеті з року в рік менше студентів. Дедалі менше пишеться книжок, все менше провадиться досліджень. Старий дрімає на сонечку: його дні затишні й спокійні, однак із кожним днем він усе ближче до смерті.
— Ну, годі, годі, — примирливо сказав Промисловець.
— Стривайте. Вислухайте мене. Перш ніж написати вам, я вивчив ваше фінансове становище.
— І з’ясували, що я платоспроможний? — усміхаючись, урвав його Промисловець.
— Авжеж. Вам, я бачу, смішно? Може, й так. Ви менше платоспроможний, ніж ваш батько. А він був менше платоспроможний від вашого діда. А ваш син, можливо, взагалі виявиться неплатоспроможним. Планеті все важче утримувати промисловість на сучасному рівні, хоча цей рівень геть низький порівняно з колишнім. Ми повернемося до натурального господарства, а потім? До печер?
— А якщо ми збагатимося новими науковими знаннями, все зміниться?
— Справа не тільки в цьому, суть у самій зміні, розширенні горизонтів. Слухайте, пане, я вибрав вас не лише тому, Що ви багаті, маєте вплив у державних колах, а тому, що у вас незвична для нашого часу репутація людина, яка може порвати з традиціями. Наші співвітчизники чинитимуть опір, а ви знаєте, як треба діяти, щоб…
— Щоб відродити молодість нашої раси?
— Саме так.
— З її атомними бомбами?
— Атомні бомби, — підхопив Астроном, — не обов’язково означають загибель цивілізації. Наші гості також мали атомну зброю або щось подібне на своїй планеті, але вціліли, бо не згорнули рук. Невже ви не розумієте? Не бомба уразила нас, а контузія. Може, це наш останній шанс щось змінити.
— Скажіть-но, — почав Промисловець, — а чого натомість хочуть ці друзі з космосу?
Астроном завагався.
— Буду з вами щирий, — нарешті промовив він. — Вони прибули з планети, маса якої більша від нашої. Наша багатша на легкі елементи.