— Не дуже, перед сніданком.
— Вона казала, ніби тебе щось розбудило вночі.
Рудий забарився з відповіддю.
“Сказав я їй, чи ні?” — гарячково думав він. Потім признався:
— Так, сер.
— Що саме тебе розбудило?
Рудий не бачив підстав приховувати, тому відповів:
— Не знаю, тату. Наче грім. Потім щось упало.
— Не можеш сказати, звідки долинали звуки?
— Ніби з-за пагорка.
Це була правда, до того ж, це його цілком влаштовувало: пагорок був у протилежному від комори боці.
Промисловець подивився на свого гостя:
— Не маєте бажання прогулятись до пагорка?
— Охоче, — відповів Астроном.
Рудий стежив, поки вони віддалялись, потім обернувся й помітив Щуплого. Той визирав із-за кущів шипшини.
— Ходи сюди! — гукнув Рудий.
Щуплий вискочив з-за кущів, підійшов ближче.
— Вони питали щось про м’ясо? — спитав він занепокоєно.
— Ні, здається вони нічого про нього не знають. Пішли оце до пагорка.
— Чого?
— Звідки я знаю. Все розпитували про грім, який я чув уночі. Слухай, звірята з’їли м’ясо?
— Розумієш, — почав Щуплий обережно, — вони ніби роздивлялись його, принюшкувались.
— Ну, нехай, — сказав Рудий. — Зголодніють. Господи, повинні ж вони щось їсти. Давай ми підемо до пагорка, подивимося, що вони там роблять?
— А як же звірі?
— Що з ними скоїться! Не можна ж весь час там сидіти. Ти їм води дав?
— Аякже. Напилися.
— От бачиш. Ходімо. Провідаємо їх після обіду. І принесемо їм фруктів.
Вони вистрибом подалися по схилу вгору. Рудий, як завжди, попереду.
— Ви гадаєте, це був шум їхнього корабля при посадці? — спитав Астроном.
— А ви так не думаєте?
— Вони, напевно, всі загинули.
— А може, й ні, — спохмурнів Промисловець.
— Якщо посадка пройшла вдало, то де вони?
— Треба подумати, — так само похмуро відповів Промисловець.
— Я вас не розумію, — сказав Астроном.
— А коли вони настроєні вороже?
— Ні, ні! Я говорив з ними. А може, це рекогносцировка. Хто зна, яким буде їхній наступний крок. Вторгнення?
— Але, пане, у них лише один корабель.
— Це вони вам так сказали. А в них може бути цілий флот.
— Я казав вам про їхні розміри. Вони…
— До чого там розміри, коли їхня зброя переважає нашу.
— Я не думав про це.
— А я не забував ні на мить, — вів далі Промисловець. — Саме тому, одержавши вашого листа, я погодився з ними зустрітись. Не для того, щоб пристати на невигідні для нас торговельні умови, а щоб вивідати їхні наміри. Я не сподівався, що вони уникатимуть зустрічі. — Він зітхнув і додав: — Я не вважаю це нашою помилкою. Ви маєте рацію, принаймні в одному. Світ надто довго перебуває в стані спокою. Ми розучилися підозрювати.
Астроном раптом підвищив голос. Де й поділися м’які нотки.
— Тепер я вам скажу, — почав він різко. — Я не бачу ніякої причини сумніватися в доброзичливості прибульців. Так, вони маленькі, це цілковите підтвердження того, що їхні планети теж невеличкі за розмірами. Наша планета для них має нормальну силу тяжіння, але набагато вищий рівень гравітаційного потенціалу, значна товща атмосфери не дозволяє чужинцям перебувати у нас тривалий час, не наражаючись на небезпеку для життя. З цієї ж таки причини, використання планети як бази для міжзоряних подорожей абсолютно недоцільне для них. Отже, залишається єдине — торговельні зносини. Існує також суттєва різниця між хімічним складом продуктів харчування обох планет, — характерні особливості грунту, тобто різниця в перебігу різноманітних процесів у грунті, що зумовлюють живлення рослин. Вони не зможуть споживати наші продукти, так само, які ми їхні.
— Все це легко подолати, адже вони можуть привезти запас їжі з собою, обладнати тут спеціальні станції-камери з розрідженим повітрям, сконструювати кораблі, пристосовані до високого гравітаційного потенціалу нашої планети.
— Слушно, та хіба все це так просто для молодої раси? У них не виникне потреби робити це. У Галактиці знайдеться мільйони планет, придатних для освоєння. їм не потрібно морочитися з нашою.
— Звідки ви знаєте? Чи це теж їхні слова?
— Переконався в усьому сам. Зрештою, я астроном.
— Хотів би почути ваші аргументи, поки ми отак ідемо.
— Так от, пане: довгий час наші астрономи поділяли планети на дві основні групи. Перша група — планети, розміщені далеко від ядра-зірки. Вони мають досить низьку температуру, що дозволяє втримувати водень, аміак, метан. За приклад правлять відомі планети-гіганти. Друга група-планети, розташовані так близько від ядра-зірки, що висока температура внеможливлює збереження водню. Вони менші за розміром і масою, порівняно з першою групою, бідніші на водень, але багатші на кисень. Ми знаємо цю групу планет, бо живемо на одній із них. Однак, наша сонячна система єдина, яку ми вивчили досконало, тому так беззастережно увірували в існування лише цих двох груп.