Особливий синій
Коли я ще був підлітком, на початку 1960-х років, джинси в певному сенсі перетворилися на уніформу. Принаймні для молоді в моєму середовищі – більш-менш заможного середнього класу. Та заразом цей предмет одягу переслідувала репутація деякого ламання заведених правил, за що керівництво та начальники різного роду поглядали на них із недовірою. У ліцеї, як я вже розповідав, джинси були заборонені; так само в дитячих і спортивних таборах. Це були радше штани для дозвілля, в яких відпочивали, попри їхню важку, цупку матерію, наприклад, у відпустці, надто десь на березі моря. У Бретані джинси у поєднанні з темно-синім пуловером і білою чи блакитною сорочкою обернулися мало не на обов’язкову уніформу як для дівчат, так і для хлопців.
На той час усі джинси були синіми. Хоча люди старшого віку ще часто називали їх blue jeans, але для молодих це словосполучення звучало надто старомодно і сприймалося як тавтологія. Наприклад, моя бабуся та її сестра, які раніше мешкали у Великій Британії, не могли сказати просто «джинси» (французькою jean в однині): вони завжди говорили blue jeans у множині і з англійською вимовою, занадто розтягуючи губи зі зневажливою інтонацією.
Усі джинси були синіми, але не всі однаково синіми. Хоча тоді ще не з’явилося тієї нескінченної палітри нюансів, яку ми бачимо сьогодні – завдяки різним способам фарбування тканини і штучного знебарвлення (bleached, stone used, double stone, stone dirty, stone destroy, rinse тощо), – вибір синіх відтінків уже був чималенький. Кожна марка пропонувала власну гаму відтінків і змінювала їх залежно від цупкості бавовняної тканини й від того, чи містилися в її складі інші текстильні домішки. Очі підлітка разюче точно виявляли різні нюанси синього кольору, до яких батьки, здавалося, ставилися байдуже (проте кілька років згодом ця ситуація змінилася); так само вони уважно приглядалися до крою, якості тканини та нашивок. Джинси від джинсів різняться, і підліток у магазині достеменно знав, що йому до вподоби, а що ні. Але до його думки прислухалися не завжди. «Справжніми» джинсами, еталонними, були славетні «Levi’s 501», що були створені в 1930-ті роки, але відтоді анітрохи не змінилися. Змінився лише колір: він посвітлішав і пропонував різні відтінки синього – вибілений, линялий або насичений. Підлітки 1960-х сприймали занадто темні джинси як старезні, «дурнуваті», навіть «пришелепкуваті», якщо не «рагульські». І навпаки: занадто світлі, джинси небесно-блакитного відтінку, губили свій високий рівень і автентику. Правильний відтінок мав бути десь посередині: помірно синій, трохи линялий, злегка сіруватий, без фіолетового забарвлення (повний жах!), не зовсім одного тону, але й не строкатий. У мене перед очима досі стоїть цей колір, який важко передати словами, але який було «потрібно» (жахливе слово) гордо демонструвати влітку на відпочинку від 1960-го до 1965 року. Підлітки були настільки жорстокими, що всі, хто носив джинси не того відтінку, піддавалися глузуванню, знущанню та цькуванню.
Згодом, тобто до кінця тих самих 1960-х, джинсова палітра загалом суттєво урізноманітнилася. Похитнулася монополія синього кольору, як і грубої бавовняної тканини. З’явилися вельветові джинси, в дрібний або великий поздовжний рубець, різнобарвний, а відтак інші різновиди парусинових штанів. З’явилися нові коди, а з ними й нові забобони. Що стосується предметів одягу, роки до і після 1968-го, попри поширену думку, яку можна почути час від часу, для молоді були не стільки періодом свободи, скільки часом нових обмежень, часто навіть суворіших, ніж раніше.
Від одягу до легенди
Поговоримо ще трохи про джинси; це, поза сумнівом, найпопулярніший на сьогодні предмет одягу. Вони знову повернули вплив синього, але відтоді як Захід утратив на них свою монополію, а кількість виробників, їхніх філій і заразом будь-яких можливих імітацій та підробок збільшилася, синя палітра стала достоту необмеженою: кожен екземпляр має тепер свій колір, іноді «персоніфікований» самим власником. Деякі соціологи та психологи вбачають у цьому ще один доказ сучасного індивідуалізму. Однак, коли поведінка всіх індивідів має однаковий напрямок, чи доречно говорити про індивідуалізм? Це нез’ясоване й дискусійне питання. Тут ми обмежимося лише коротким оглядом історії штанів, що перетворилися на справжній суспільний феномен.