За наших часів, однак, слово «бежевий» почали вживати практично всі, та й сам колір помітно піднявся в колірній ієрархії. Якщо колись він був просто відтінком, то тепер бежевий визнано повноцінним кольором, і то не лише в професійному світі моди, а й у багатьох сферах повсякденного життя. Звичайно, не одним з основних кольорів, як-от червоний, синій, зелений або жовтий, але серед кольорів другого порядку, нарівні з рожевим чи фіолетовим. Найдивніше, що цей поступ відбувся не через властиво колірні причини, а... завдяки символіці чисел. Справді, якщо, як я вже неодноразово зазначав на сторінках цієї книжки, розрізняють шість основних кольорів (білий, червоний, чорний, зелений, жовтий і синій) і п’ять доповняльних (фіолетовий, помаранчевий, рожевий, сірий і коричневий), а все решта – лише відтінки й відтінки відтінків, то загалом виходить одинадцять кольорів. Одинадцять: у цьому числі немає нічого символічного! Воно передає ідею якогось надлишку (десять плюс один) або нестачі (дванадцять мінус один). У соціокультурному плані неможливо оперувати колірними термінами на основі такого числа. Отож потрібно було знайти ще один колір, дванадцятий, адже дванадцять – це повнота, довершеність, а отже, треба підвищити один із відтінків до рангу кольору. Для цього кілька десятиліть тому західне суспільство обрало бежевий. Так рівновагу було відновлено: відтепер є шість основних кольорів і шість доповняльних.
Отже, привітаємо бежевий з таким несподіваним піднесенням. Воно демонструє, що, хоч у світі кольорів (як певних понять) серйозні зміни відбуваються повільно й нечасто, але вони все ж таки можливі.
Орфографія і граматика
Проекти реформи орфографії французької мови мене допікають. І не лише тому, що вони ставляться до письма суто в його утилітарній функції, забуваючи, що це ще й естетика, поетика і спонукання мріяти; а надто тому, що вони тримаються на постулаті, який мені видається неочевидним: наявна орфографія нібито тяжка для засвоєння, занадто складна для сучасної молоді. Чи це правда? Хай то початкова школа, колеж або ліцей, учень здобуває там знання з предметів набагато важчих, ніж орфографія. Фізика, наприклад, об’єктивно складний предмет, який оперує такими поняттями й логічними конструкціями, які важко приступні звичайному смертному. Дозволю собі зізнатися, що протягом усього навчання в школі я, скажімо так, нічого в ній і не втямив – і такий не я один, – тоді як з орфографією у мене ніколи не було жодних проблем. А як бути з інформатикою? Міністри, педагоги, ЗМІ говорять про «орфографічну неграмотність», про людей, що почувають себе неповноцінними під час навчання і після, у повсякденному житті або у разі влаштування на роботу. Але що тоді казати про «комп’ютерну неграмотність»? Таких людей набагато більше, і за наших часів вони почувають себе ще більш неповноцінними. Хто про них подбає? Ніхто, адже переважно це люди пенсійного або дуже похилого віку, тобто ті виборці та суб’єкти економіки, яких незабаром не стане...
Беручи все це до уваги, треба таки чесно визнати, що у французькій орфографії безліч нюансів і недоладних дрібниць, як, утім, і в граматиці. Чому в слові inclus є s на кінці, а в exclu немає? Чому в таких фразах, як le оnzième siècle [одинадцяте століття] або lа messe de onze heures [меса об одинадцятій годині], не випадає голосна літера? Чому у вислові на кшталт: plus d’un est venu [прийшло більше однієї людини] – дієслово в однині? Діалектика правильного вжитку і логіка смислу не завжди збігаються. Мова не машинний код, а графічне письмо не комп’ютер, і то слава Богу, бо інакше більшість гуманітарних наук просто б зникла.
У царині граматики й орфографії, мабуть, найважче засвоїти правила мовних звичаїв, які стосуються узгодження прикметників для кольорів. З простими прикметниками, побудованими на основних колірних термінах, проблем немає: unе robe verte, unе chemise blanche, des уeuх bleus [зелена сукня, біла сорочка, блакитні очі]. Усе стає непросто, коли колірний термін подано іменником або доповнено іншим прикметником. Зазвичай, назви рослин або мінералів як колірних термінів не змінюються за родами й числами, винятки становлять випадки, коли такий ужиток є історично обумовленим або частим. Але хто вирішує, чи насправді він історично обумовлений чи досить частий? Такі слова, як rose, violet і навіть cramoisi [рожевий, фіолетовий, малиновий], узгоджуються в роді й числі з іменником як будь-який прикметник: des joues roses, des rubans violets, des étoffes cramoisies [рожеві щоки, фіолетові стрічки, малинові тканини], однак для деяких слів, що ввійшли до колірного словника пізніше, правило подеколи діє, а подеколи ні. Якщо такі терміни, як crème, ivoire, paille або jade [кремовий, слонової кістки, солом’яний, нефритовий], залишаються майже завжди незмінними, то інші, як-от orange, cerise, pourpre, émeraude, incarnat [помаранчевий, вишневий, пурпуровий, смарагдовий, яскраво-червоний], то узгоджуються, то не узгоджуються з іменником, залежно від того чи того автора): des robes pourpre(s) [пурпурові сукні], des foulards orange(s) [помаранчеві хустки], des lèvres incamat(es) [яскраво-червоні губи], une longue chevelure châtain(e) [довге каштанове волосся]. Деякі терміни мають дивну особливість змінюватися в числах, але не в родах. Так, неправильно: des vaches marrones [бурі корови; правильно: des vaches marron], але ж пишуть: des esclaves marrons [збіглі раби] (тут сенс не відсилає до кольору прямо) і навіть іноді – що зовсім нелогічно – des chaussures marrons [коричневе взуття] (написання, яке деякі уболівальники мовної чистоти відкидають, а інші, навпаки, вітають). Щодо складних прикметників, то вони найчастіше незмінні, щоб не порушувати смислову єдність, яку вони утворюють: des chemises bleu clair [світло-блакитні сорочки], des écharpes rouge vif [яскраво-червоні шалики], des tapis vert olive [оливково-зелені килими], des chaussettes gris-bleu [сіро-блакитні шкарпетки]; але є кілька винятків, як-от des tentures rouges et or [червоно-золоті шпалери] або des robes pie noires [квітчасто-чорні сукні].