Вирішивши дати раду цій суперечності, я поринув у вивчення поняття «безбарвності», яке мене цікавить і донині, настільки воно виявилося складним і різноманітним. Тут я наведу лише кілька аспектів і насамперед ті, що стосуються лексики.
Усі сучасні європейські мови мають загальновживане слово, що передає ідею безбарвності: наприклад, farblos німецькою, colorless англійською, incoloro або incolore італійською, incoloro іспанською; все це прикметники, здатні субстантивуватися. Однак визначити це поняття непросто. Більшість пояснень або інтерпретацій, запропонованих різними словниками, – сумнівні, неточні та навіть суперечливі. Крім того, вони не здатні дати задовільний синонім, ніби саме поняття «безбарвності» має щось таке, що чинить опір будь-якому аналізу або точності, якщо не висловленню як такому. Ось що, наприклад, пропонує словник «Скарбниця французької мови», найповніше наукове видання, присвячене французькій лексиці XIX–XX століть:
Безбарвний: 1. (у прямому значенні): який не має визначеного кольору, який не має власного кольору, якому бракує забарвлення (синоніми: чистий, прозорий, блідий); 2. (у переносному значенні): позбавлений ясності, виразності, оригінальності, індивідуальності (синоніми: тьмяний, монотонний, невиразний).
Тлумачні словники, розраховані на широкий загал, не дають ані більшої точності, ані більшої чіткості й обмежуються вказівками значення слова, пропонуючи ті самі – або інші не менш приблизні, якщо не більш віддалені – синоніми: «знебарвлений», «линялий», «побляклий», «слабкий», «згаслий», «сумний», «бляклий», «нудний», «прісний», «одноманітний». Дивно, але мало який словник наважується визначити прикметник «безбарвний» простим словосполученням «без кольору». Натомість багато хто пропонує для слова синоніми «білий» і «сірий». Для мовних сенсів у безбарвному завжди міститься якийсь колір.
Те саме стосується зображень. Труднощі, що виникають в упорядників словників, коли вони намагаються визначити це поняття, ще більшою мірою стосуються художніх образів і творів мистецтва. Як передати у малюнку, на картині або гравюрі ідею безбарвності? Як за допомогою кольору позначити або донести ідею ненаявності кольору? Завдання не просто теоретичне. Для його розв’язання європейські художники протягом багатьох століть винаходили різні рішення. Жодне не утвердилось остаточно, але всі залишаються історичними документами про те, як проблему кольору розглядали за тієї чи тієї доби, в тому чи тому середовищі та для кожної конкретної техніки.
У стародавніх суспільствах безбарвність найчастіше сприймали як відсутність барвника; деколи – як колір основи зображення, незалежно, яке воно було; рідше безбарвність ототожнювали з прозорістю, з тінню, з браком освітлення. З появою друкованої книги і гравюри в Європі у ролі безбарвного почав здебільшого фігурувати білий колір, колір паперової основи. Але в цій ролі його почали почасти дублювати чорний і сірий. Так, за наших часів західна культура має три вектори для передавання різних завдань і різних нюансів усього того, що так чи так мислиться, визначається або уявляється як безбарвне: сірий, білий і чорно-білий. Останній вектор бінарний і починаючи від часів Ньютона та винайдення колірного спектра утворює світ, протилежний світові кольору. Досі багато засобів і технологій (фотографія, кіно, телебачення) протиставляють кольорове та чорно-біле. Утім, за наших часів це протиставлення значно послабшало, якщо порівняти з тим, що було п’ятдесят або сто років тому. Вже не за горами той день, коли воно зникне не тільки зі сфери соціальних кодів і сприйняття, а й із наукових теорій і знань.