Нараз їм сяйнула думка: треба негайно рятувати все, що можна зняти з баркаса. Шторм не вщухав, і хвилі що набігали на скелясте узбережжя, перекочувалися по палубі «Чайки», заплішеної поміж двома кам'яними брилами. Перенісши під стрімку скелю двох своїх товаришів, які й досі ще не очутилися, Іво та Петер похапцем побігли до «Чайки» й зняли з неї все, що там залишилося.
Тільки тепер вони відчули страшну втому.
Нестерпучий біль пойняв Іва, коли він згадав, що море поглинуло двох їхніх друзів. Виснажений до краю, він знову почвалав до берега й довго розпачливо волав до здичавілої ночі. І Потім повернувся до Петера, впав побіля нього, й чорна темінь утоми огорнула його.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
розповідає про щасливий порятунок наших мандрівників, про скарб, знайдений на самотньому острові, про контрабандистів та про інші важливі речі
Сонце підбивалося дедалі вище в чистому дранковому небі, на якому не було й сліду вчорашніх грозових хмар. Заспокоїлося й море. Навіть не вірилося, що напередодні воно було таке дике й нещадне. Тільки прибережні хвилі усе ще сердито перекочувалися через скелля та чаїна зграя, кигичучи, кружляла понад баркасом, що лежав наче знебула істота.
Міхаел та Іво прокинулися перші. Нелюдська втома й страх, зажитий ними, виснажили хлопчаків до краю. Петер і Франьо лежали неподалік «Чайки» й стогнали: вони дуже забилися об узбережне скелля.
Але найболючіше для хлопців — згадувати своїх товаришів, що загинули під час бурі.
— А може, вони якось урятувалися? — зітхає Міхаел, сумно вдивляючись у скелястий острівець, що виблискує на сонці десь за тисячу метрів звідси.
— О, якби ж то воно було так! — скрушно мовить Іво, картаючись за долю двох загиблих товаришів.
Зусиллям волі він жене геть болісні думки, рішуче підводиться й іде до «Чайки». Вона лежить на лівому боці. Стерно лишилося ціле, але з бортів обідрано свіжу синю фарбу і щонайгірше — море забрало вітрило. Хлопці переглянули те, що пощастило врятувати вночі. Хліб, щоправда, розмокнув і непридатний до вжитку, зате сухарі можна їсти, а м'ясо та сало й зовсім не пошкоджено. От тільки барильце з водою! А поранених Петера й Франя мучить спрага. І хтозна, чи знайдеться десь вода на цьому скелястому острові…
Міхаел теж пішов оглянути «Чайку», — адже вона — їхній єдиний порятунок. Зараз, коли море відступило, «Чайка» опинилася метрів за десять від смуги прибою, але шлях до води їй заступають величезні брили. Тягти баркас до води не можна, а підняти й перенести його через скелі не стане снаги.
Та навіть коли б їм і поталанило зробити це, то де ж вони дістануть вітрило?
Іво бачив: самотужки звідси їм не вирватись. Доведеться кілька день перебути тут, поки поблизу острова пройде якесь судно й забере їх. Тож треба за всяку ціну знайти воду. Без води вони загинуть.
Усе, що ще лишалося на «Чайці», хлопці перенесли під захисток високої стрімкої скелі. Коли Міхаел узяв у руки торбинку з борошном, то вона тріснула й борошно висипалось на пісок. А разом з ним із торбинки випало кілька лимонів! Тепер хлопці матимуть чим хоч трохи угамувати нестерпну спрагу.
Петер уже сидів, але Франя ще й досі била пропасниця. Гарячі сльози покотилися пораненим з очей, коли вони почули, що море поглинуло двох їхніх товаришів. Іво перев'язав Петерові поранену руку й дав півлимона. Франьо пожадливо смоктав свою половину лимона.
Проте питну воду треба шукати неодмінно! Іво й Міхаел вирушили на пошуки. Видряпавшись на вершечок горба, вони розглянулися навсебіч, і сумна картина пустельного острова постала перед ними. Самі скелі, голі, порожні, неживі скелі! Вивітрені й роз'їдені водою вапнякові схили північного узбережжя острова майже прямовисною стіною спускалися до моря. Острів мав метрів п'ятсот завдовжки й метрів двісті завширшки, а його найвища скеля здіймалася метрів на п'ятдесят. Лише в розпадинах скель росли невисокі кущики вересу та де-не-де трішки ріденької колючої травиці, в якій наполохано ховалися великі зелені ящірки. А води ніде не було! Хлопці сходили вздовж і впоперек увесь острів, піт збігав їм з чола, дошкуляла страшенна спрага, а води не було!