Вистрілили ще одну ракету. Знову марно.
Але ж саме тут пролягає жвава морська траса, й неподалік, певне, таки пливе якесь судно!
Юре, що стояв попереду на баці, раптом загледів удалині якесь мерехтливе світло. Він тут же повідомив про це Іва. Так, справді, в далекоглядну трубу виразно видно, як спалахує та гасне яскраве світло.
— Здається мені, що це прожектор! Але ж поблизу немає жодного маяка!
— Може, це якийсь військовий корабель?.. — висловив гадку Франьо.
— Пустіть іще ракету! — наказав Іво. Червоні зорі злетіли в темряву ночі. Світло вдалині ставало чимраз ясніше.
Іскорка надії зажевріла в серцях у хлопців, і вони безперестану одну за одною вистрілювали ракети.
Трохи згодом хлопці побачили, що то й справді був прожектор корабля, який повним ходом ішов їм назустріч.
— Міноносець! — вигукнув Іво. — Вони помітили нас!
Ближче! Ближче! Ось уже світляний сніп прожектора б'є просто у вічі хлопцям. Присадкуватий міноносець стрілою мчить збуреним морем. Ось хлопці вже бачать моряків, що стоять на палубі, і капітана корабля угорі, на місткові. Ось вони вже чують його голос, підсилений рупором:
— Гей! Ми — міноносець «Сміливий». Що сталося?
Іво також підносить до рота рупор і кричить:
— Моторний вітрильник «Синя чайка»! У нас вийшло пальне!
Запала тиша. Міноносець підійшов так близько, що вже виразно видно стволи гармат і матросів, які з цікавістю розглядають «Чайку». За якийсь час знову пролунав голос:
— Увага… Подаємо допомогу. Наготуйте линву!
Круто розвернувшись, міноносець пройшов повз «Чайку». Міхаел наготував міцний сталевий трос, прив'язав до нього лінь і, коли міноносець знову наблизився до лівого борту вітрильника, щосили, кинув лінь назустріч міноносцеві. Проте лінь упав у воду. Хлопець витяг його на палубу й, зачекавши, коли міноносець знову надійде ближче, кинув удруге. Але й цього разу лінь не долетів до палуби корабля. Нараз хлопці знов зачули голос своїх рятівників:
— Обережно… Вистрілюємо трос на вашу палубу!
Міноносець повільно підходив до «Чайки», й, коли відстань між ними скоротилася метрів до п'ятдесяти, він розвернувся до вітрильника кормою. А ще за мить темряву ночі розітнув короткий спалах, і на палубу «Чайки» з шаленим гуркотом упав трос. На щастя, хлопці саме стояли, скупчившись на баці, й нікого не зачепило.
Це матроси міноносця з допомогою спеціальної гармати вистрілили міцним тросом, якого вживають для рятування кораблів. Хлопці вмить прив'язали троса до щогли.
— Увага… Надсилаємо пальне!
При світлі прожектора видно було, як матроси принесли на корму велику бляшану каністру, причепили її до троса й спустили в море.
Хлопці схопилися за троса й заходилися тягти його на себе. Нелегка то була справа. Каністра стукала об борт корабля, й хлопці дуже боялись, як би вона їм не розбилася. На превелику силу витягли вони каністру на палубу.
Весь цей час з міноносця їм присвічували прожектором. Побачивши, що з каністрою все гаразд, капітан гукнув у рупор:
— Ну, то як у вас там?.. Щаслива путь!
І міноносець зник уночі, немов добрий дух, що вчасно наспів на поміч.
Міхаел не тямив себе з радощів. За кілька хвилин заправлений пальним мотор знову задуднів, і «Чайка» почала впевнено продиратися крізь хвилі. Хлопці потомилися, геть промокли й промерзли до кісток. Іво послав усіх, крім Міхаела, до каюти, а сам став до штурвала. Тепер його вже ніщо не тривожило. Дарма що «Чайка», наче знавісніла, вистрибувала на хвилях. Іво був певен, що тепер успішно приведе її до пристані.
На світанку Іво помітив обриси острова Врач і промінь маяка над бухтою. А трохи перегодом «Чайка» вже спочивала в затишній безпечній пристані. Іво вирішив стояти тут цілий день, щоб екіпаж добряче відпочив. Разом з Міхаелом вони також спустилися в каюту, закутались ковдрами й міцно заснули.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
розповідає про те, як пачкарі захопили «Синю чайку»
У затишній бухті «Синя чайка», наче велетенська колиска, тихо погойдувалася на хвилях. Увесь екіпаж її міцно спав до самісінького ранку. Коли ж сонце визирнуло з-поза гір, хлопці веселою зграйкою зібралися на палубі й заходилися розглядати незнайомий острівець. Стояв чудовий морозяний сонячний ранок. Але вгорі поміж скель усе ще тужливо завивав вітер. Лише коли-не-коли торкався він моря, блискавкою летів понад його гладінню й зникав удалині, де мріло кілька вітрил. Чайки великими зграями кружляли навколо корабля, що спочивав у бухті.