248. Мегара славилась високоякісним сортом цибулі.
250. Сицилія продукувала неперевершені сорти сиру.
252. Гордість Аттики становив мед.
269-270. Йдеться про Клеона, керівника радикальної партії.
277. Самофракійські таїнства — містерії на о. Самофракії на честь кабірів — демонів родючості й захисників від бур.
282. Мова йде про Брасіда, спартанського полководця, що разом з Клеоном загинув у битві при Амфіполі.
406. Культ Селени й Геліоса, тобто Місяця і Сонця, властивий східним народам.
449. Ячмінь — була звичайна їжа рабів і полонених.
466. Твердолобі беотійці противилися укладенню мирного договору Спарти з Афінами.
475. Аргосці, зацікавлені в ослабленні і Спарти, і Афін, були за продовження війни.
481. Мегарці висловлювали незадоволення з мирного договору, тому що за Афінами залишився порт Нісея, їхнє «вікно у світ».
606. Арістофан вважає Перікла винуватцем війни, тому що з його ініціативи був ухвалений закон про економічну блокаду Мегари у 432 р. до н. е.
668-669. «…був наш ум тоді На шкіряному ринку…» — тобто афіняни довіряли Клеону, який агітував за війну до переможного кінця.
676. До різних закидів на адресу Клеона приєднується ще обвинувачення у незаконному привласненні прав афінського громадянства.
690. «…він ліхтарник…» — мова йде про Гіпербола, виробника ламп, спадкоємця Клеона на посту керівника радикальної партії в Афінах.
697. Софокл, про якого Арістофан відгукується з неприхованою симпатією, у цьому місці характеризується негативно. Не на користь Софокла порівняння з Сімонідом, який писав за гроші. Античний коментатор гадає, що Арістофан засуджує Софокла за те, що він як стратег брав участь у каральній експедиції проти о. Самоса.
712. Полинний напій був засобом проти шлункових болів.
744 і далі. Арістофан згадує персонажі балаганної комедії, зокрема ненажерливого Геракла та блазенських рабів, протиставляючи їм політичну спрямованість своїх творів, особливо боротьбу з гострозубим драконом, тобто Клеоном.
783 і далі. Глузування з трагічного поета Каркіна і його синів, акторів за професією, яких Арістофан висміює за низький зріст і примітивну танцювальну техніку. Насміхання з їх батька полягає в тому, що його комедію «Миші» спіткала невдача, тобто її «схрумав кіт».
804. Випад проти сучасних Арістофану драматургів Морсіма і Меланфія, родичів Есхіла.
829 і далі. Кепкування з високопарного стилю і дешевого ліризму поетів-дифірамбістів.
948. Жертовну тварину перед зарізом обсипали ячменем, а роги оповивали стрічками.
968. Традиційна формула, яку виголошував жрець перед жертвоприношенням.
990. «Літ тринадцять підряд». — Початком Пелопоннеської війни вважається 431 р. до н. е., тобто від її початку до постановки «Миру» минуло 10, а не 13 років. Арістофан, очевидно, датує її початок роком 434 до н. е. — подіями на о. Коркірі, які стали однією з причин війни.
1014. Пародійна цитата з трагедії Меланфія «Медея».
1060. Згідно з ритуалом, язик жертовної тварини вирізували окремо і присвячували його Гераклу.
1066. Мавпами віщун Гієрокл називає спартанців, яким афіняни закидали підступність і лицемірство.
1093–1097. Рядки, складені з гомерівських фраз.
1174. Таксіарх — начальник піхотного ополчення філи.
1176. Пурпурові тканини з міста Сарди в Малій Азії цінилися високо в Греції.
1179. Чи то півень, чи то кінь — фантастичне зображення, яке зустрічалося на щитах і шоломах.
1185. Списки ополченців, призваних на військову службу, оголошувалися на дошці біля статуй героїв — покровителів філ, у даному випадку при зображенні Пандіона, опікуна філи Пандоніади.
1230. «…три цеглини». — У Стародавній Греції користувалися гладкими камінцями як туалетним папером. У зв'язку з цим виникла приказка: «Для сідниці досить трьох камінців».
1234. Панцир мав чотири отвори, по одному зверху і внизу і два (для рук) по боках. Ці отвори Трігей порівнює з пазами для весел на кораблях.
1253. За твердженням історика Геродота, єгиптяни раз на місяць рвотними засобами прочищали собі шлунок.
1268 і далі. На бенкетах залюбки слухали спів хлопчиків. Тут один хлопець, син полководця Ламаха, співає гімн на честь війни, а син боягуза Клеоніма виголошує вірш Архілона про те, як поет, рятуючи життя, покинув щит.
Ця комедія була поставлена на Ленеях 411 р. до н. е. під ім'ям Каллістрата. Як в «Ахарнянах» і «Мирі», Арістофан відстоює в «Лісістраті» ідею миру, вкрай необхідного афінянам після катастрофічного розгрому сицилійської експедиції в 413 р. до н. е. Тема миру подається тут у буфонно-комічній формі — «страйку» жінок, які відмовляють чоловікам у послуху і пестощах, щоб змусити їх припинити братовбивчу війну. Назва твору походить від головної дійової особи Лісістрати (досл. «та, що розбороняє війська» або «та, що припиняє походи»), яка піднімає жінок усієї Греції на боротьбу за мир. У композиційному відношенні «Лісістрата» — одна з найбільш досконалих комедій Арістофана.