336. Міст — людина, посвячена в містерії.
338. На містеріях — святах хліборобських богів Деметри і Кори традиційною жертвою було порося.
357. Арістофан називає Кратіна, видатного представника давньоаттичної комедії, «бикоядцем» з уваги на буйну фантазію й силу творчого таланту.
363-364. Під час Пелопоннеської війни афінський уряд встановив для імпортних і експортних товарів мито в розмірі однієї двадцятої їхньої вартості. Якийсь Форікіон, збирач податків і мит, зловживав своїм становищем і сам займався контрабандою, посилаючи товар в Епідавр на Пелопоннесі.
367-368. Прихована полеміка з тими афінськими політичними діячами, які вимагали скорочення державних премій для комедіографів і акторів (з такою пропозицією виступив у кінці V ст. до н. е. Агірій).
378. Богиня-рятівниця — тобто Персефона.
393. «Здобуть вінки звитяги!» ~ Здобути перше місце на конкурсі комедій.
400 і далі. Складовою частиною Елевсінського свята була процесія з Афін в Елевсін, під час якої виконувались уїдливі пісні — насмішки і танці.
475. Тартесська мурена — риба, яка одержала назву від міста Тартесса в Іспанії, улюблена для афінських ласунів.
477. Тітраські Торгони — Горгони, жахливі чудовиська, названі Арістофаном тітраськими від афінського рибальського передмістя Тітри, яке постачало Афінам рибу.
479. «Призивай богів» — стандартна формула під час узливань на честь богів.
543. Мідетські килими славились узорами і м'якістю.
577-578. Клеона і Гіпербола навіть після їх смерті поет не щадить: називає їх опікунами торговців і шинкарів.
616 і далі. В античні часи раби давали показання на суді під тортурами.
651. У Діомеях, передмісті Афін, відзначалось гучне і веселе свято на честь Геракла. Під час війни проводилось нерегулярно.
659. Вірш цей належить не Гіппонакту, а його сучаснику — поету Ананію.
664-665. Цитата з трагедії Софокла «Лаокоон», яка не дійшла до наших днів.
679. Клеофонту, одному з лідерів радикальної партії, комедіографи закидали іноземне (фракійське) походження, через те в його устах «ластівка скиглить фракійська варварську пісню свою».
688 і далі. Хор пропонує ухвалити амністію прихильникам стратега Фрініха, який входив до складу олігархічного уряду «чотирьохсот» у 411 р.
694. Платейцям — жителям міста Платеї, вірним союзникам Афін, після зруйнування міста в 428 р. спартанцями було надане право афінського громадянства.
713. Кімолійський вапняк — пемза, вживана як мило, яку добували на о. Кімолі.
737. Афінська народна приказка (досл. «На добрім дереві і повіситись не жаль»).
764. Харчування в Пританеї. — Арістофан переносить до підземного царства афінські звичаї: заслужені громадяни обідали за рахунок держави в Пританеї — громадському будинку в центрі міста.
797 і далі. Глузування з раціоналізму, властивого трагедіям Евріпіда.
807. Натяк на непорозуміння з афінянами, внаслідок яких Есхіл виїхав з Афін на Сицилію.
814-829. Порівняльна характеристика двох різних поетичних стилів: «громоносного» Есхіла і «балакливого» Евріпіда.
840. «Богині плід городньої…» — глузування з походження Евріпіда: його матір Кліто комедіографи називали торговкою городиною.
847-848. Підземним богам у жертву приносились тварини чорної масті.
849. Критські співомовки — пісенно-танцювальні пантоміми, до яких Евріпід вдавався у деяких своїх трагедіях, як «Орест», «Фінікіянки» та інші.
850. Кровозмісні шлюби — мотив, який Евріпід поклав в основу деяких трагедій, як «Еол» (кохання між сестрою і братом), «Фед-ра» (любов мачухи до пасинка).
863-864. Згадані тут трагедії Евріпіда «Еол», «Пелей», «Ме-леагр», «Телеф» не збереглися.
883 і далі. Молитви Есхіла і Евріпіда характерні для їх світогляду: Есхіл, який народився в Елевсіні, звертається до хліборобської Деметри, на честь якої відбувалися елевсінські містерії; Евріпід, вихованець софістів, молиться богам — абстрактним поняттям (Ефір).
910. У трагедіях Фрініха, попередника Есхіла, переважала роль хору над дією, виступав тільки один актор.
927 і далі. Евріпід глузує з врочисто-піднесеного стилю творів Есхіла і його схильності до дивовижних метафор, зачерпнутих з міфології і військової справи.
931. Пародія на 375 рядок з трагедії Евріпіда «Іполіт».
938. Арістофан указує на зв'язок Есхіла з мистецтвом Сходу, зокрема Персії.