949-950. Евріпід наводить цілу низку реалістичних побутових персонажів, які замінили високопоставлених героїв Есхіла — царів і вождів.
953. Натяк на непорозуміння між Евріпідом і радикальною партією, внаслідок чого він під кінець життя переселився в Македонію.
966. Евріпід характеризує прихильників творчості Есхіла як людей простакуватих.
992. Цитата з трагедії Есхіла «Мірмідонці», в якій хор звертався цими словами до Ахілла, що мовчки спостерігав втрати грецького війська.
1021–1023. Трагедія Есхіла «Семеро проти Фів» звеличує патріотичний дух оборонців Фів проти сімох пелопоннеських царів.
1027. Змістом трагедії Есхіла «Перси», поставленої в 479 р. до н. е., є прославлення перемоги греків над персами у морській битві при Саламіні.
1046–1048. Комедіографи намагалися пояснити образи «злих жінок» у трагедіях Евріпіда відсутністю злагоди в його власному родинному житті.
1079–1082. Есхіл дає перелік образів і сюжетів творчості Евріпіда.
1094. Керамейські ворота — ворота в кварталі Керамік.
1126–1128. Цитата з «Хоефор», другої частини трилогії Есхіла «Орестея». Слова ці виголосив Орест на могилі свого батька Ага-мемнона.
1182. Початок трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.
1206–1208. Пролог з трагедії Евріпіда «Архелай», в основу якої був покладений міф про дочок Даная, які втекли з Єгипту в Грецію, щоб не вступати в кровозмісний шлюб з двоюрідними братами — синами царя Єгипту.
1211–1213. Пролог з трагедії Евріпіда «Гіпсіпіла», яка не збереглася.
1217–1219. Пролог з незбереженої трагедії «Сфенебея».
1225. Пролог з трагедії Евріпіда «Фрікс», яка не збереглася. Кадм із Сідона у Фінікії після даремних пошуків викраденої Зев-сом сестри Європи заснував фортецю Кадмею, довкола якої згодом виникло місто Фіви.
1232. Пролог з трагедії Евріпіда «Іфігенія в Тавриді», яка дійшла до наших днів.
1240. Цитата з трагедії Евріпіда «Мелеагр», яка не збереглася.
1244. Пролог з трагедії Евріпіда «Мудра Меланіппа».
1264–1277. Наведено тут уривки з ліричних частин трагедій Есхіла, об'єднаних для комічного ефекту приспівом «Ой, втома».
1282. Ном — вид музичного твору.
1285–1287. Пародіювання віршів, висмиканих з різних трагедій з безглуздим приспівом.
1308. На думку Арістофана, знижена за своїм змістом і стилем трагедія Евріпіда не має нічого спільного з високою поезією Алкея і Сапфо, уродженців о. Лесбоса.
1309–1322. Ще одна пародійна добірка справжніх або спотворених віршів Евріпіда, не об'єднаних ні тематично, ні ідейно.
1330. Монодія — сольна пісня. Одноголосі арії запровадив у своїх трагедіях Евріпід. Сенс пародії полягає в контрасті трагедійної патетики (звертання до богів, лиховісний сон) і низького побутового змісту.
1382. Цитата з «Медеї» Евріпіда — твору, який зберігся.
1383. Рядок з трагедії Есхіла «Філоктет», яка не дійшла до нас.
1391. Вірш з трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.
1392. Вірш з трагедії Есхіла «Ніоба», яка не дійшла до наших днів.
1402–1403. Евріпід цитує з трагедії «Мелеагр», а Есхіл — із своєї п'єси «Главк», які не збереглися.
1409. В Евріпіда була велика бібліотека.
1464–1466. Дехто вважає, що Есхіл повторює заповітну директиву Перікла: незважаючи на спустошення Аттики спартанцями, слід продовжувати плюндрувати Пелопоннес, тому що для Спарти основне — земля, а джерелом багатства Афін є море.
1472. «Язик мій клявся» — вислів з «Медеї» Евріпіда.
1478–1479. Пародіювання віршів Евріпіда.
СЛОВНИК ІМЕН І НАЗВ
Агафон — афінський трагічний поет кінця V ст. до н. е. Хорові партії трагедії він перетворив на вокальні інтермедії, не пов’язані зі змістом твору — свого роду музичний дивертисмент між окремими актами драми. Намагався звільнити трагедію від зв’язку з міфологією, пишучи п’єси на вигадані сюжети з вигаданими особами («Жаби», 83).
Агенор — фінікійський цар Сідону, батько Кадма й Європи («Жаби», 1225).
Агійєй (досл. вуличний) — епітет Аполлона як охоронця будинків удень. Його статуї стояли при вході до будинку («Оси», 874).
Адімант — син Левколофа, знатний афінянин, однодумець Алківіада, прихильник олігархічної форми правління. («Жаби», 1513).
Адмет — володар міста Фер у Фессалії, один з аргонавтів, чоловік Алкестіди, яка погодилась умерти замість нього. Геракл, який прибув у гості до Адмета, зумів відняти Алкестіду в демона смерті і повернути її своєму другу («Оси», 1237).
Адонії, або Адонісії — свято на честь Адоніса («Мир», 420; «Лісістрата», 409).