Що ж давай,
розкажи.
Ми тебе
слухаємо,
340 Як з лакедемонцями здружився ти,
Знюхався,
Кошичка улюбленого я під ніж
Не віддам.
Дікеополь
Ви спочатку все каміння повитрушуйте з плащів.
Друга половина хору
Ось, поглянь:
камені вже
витрушені.
Тож і ти
ніж одкинь.
Дікеополь
Може, ще хтось каменюку під полою приховав?
Друга половина хору
Ось вони,
як один,
глянь, на купу витрушені.
Нас не муч
видумками,
хитрощами —
ніж одкинь!
Ось під вітром
поли наші
лопотять —
маються.
Дікеополь
Ага, таки притихли, а то мить іще, —
350 Й коли б отак дуріли по-ахарнському,
Парнеського вугілля б ви позбулися.
А клятий кошик з переляку сажею
Мене намазав, наче каракатиця.
Біда, коли глупота вдарить в голову:
Хапають каменюки, щось викрикують,
Розумного й не чують. Ось і я хотів
Сказати про лаконців, що на думці мав,
Поклавши на колоду свою голову, —
А головою дорожу я все-таки.
Перша половина хору
360 Де ж колода ця?
Ну тягни ж її.
Ми ждемо тепер,
що казатимеш
Ти, дурисвіте.
Я й сам знати б рад,
Як повчати нас,
дурню, будеш ти.
Провідця першої половини
хору
Ну що ж, тягни колоду й, мов осуджений,
Як сам постановив ти, промовляй до нас.
Дікеополь викочує з двору колоду.
Дікеополь
Ну ось колода, гляньте, люди, он яка,
А ось який промовець, мов мізинчик той.
Але не бійтесь, хитрувать не думаю,
370 Хоч і тремчу весь! Я-то добре знаю вже
Селянську вдачу: їм, як дітям, радісно,
Коли якийсь базіка щедро хвалить їх
І місто їхнє, хоч би й незаслужено.
Тоді й брехня їм видається правдою.
Але й старих я знаю: їм не терпиться
Когось дійняти до живого вироком.
Мене торік самого мав загнати вже
Клеон до гробу — все через комедію:
Притяг мене до ради й ну блювати там
380 Мені брехнею в очі, лютий, в піні весь,
Мов Кіклобор у повінь, так що, тямлю я,
З отих помиїв ледве-ледве випірнув.
Отож дозвольте, поки мову мовити,
Вдягти найгірший одяг на всяк випадок.
Друга половина хору
Ти що? Крутиш вже?
Кинь ті видумки!
Дарма гаєш час.
Чуб Гієроніма
Густий-прегустий
мерщій випроси,
390 Cтань невидимим —
ось рятунок твій.
Скоріш пригадуй хитрощі Сізіфові,
Бо відсіля так легко не втекти тобі.
Дікеополь
Ну що ж, пора кріпитись, як ніколи ще:
До Евріпіда доведеться рушити.
(Стукає в двері).
Дікеополь
Гей, рабе!
Раб
Хто там?
Дікеополь
Чи хазяїн дома твій?
Раб
І так, і ні. Розумний — не здивується.
Дікеополь
(сам до себе)
І так, і ні? Щось дивно…
Раб
Що тут дивного? —
Душа пісні складає хтозна-де тепер,
Не дома, тобто; сам же — дома, високо
400 Трагедію він творить.
Дікеополь
О блажен той муж,
У кого на хазяйстві навіть раб мудрець!
(До раба).
Поклич його.
Раб
Не можу.
Дікеополь
Спробуй все-таки.
Я, бач, упертий, буду в двері гримати.
Гей, Евріпіде, Евріпідоньку!
Якщо ти смертних слухав, то й мене почуй.
З Холлід я, Дікеополь, тебе кличу тут.
Евріпід
(ізсередини)
Не маю часу.
Дікеополь
Спустися.
Евріпід
Ні, не можу.
Дікеополь
Ну, а все-таки.
Евріпід
Ну що ж, хіба спущуся — сходить ніколи.
За допомогою театральної машини повертається декорація, і видно кімнату, де, лежачи на постелі, складає трагедію Евріпід. Довкола — театральні маски, одяг, усяке начиння.
Дікеополь
410 Гей, Евріпіде!
Евріпід
Що там?
Дікеополь
Хоч на ноги стань,