Як твориш. Хай один хоч, не кульгаючи,
Герой твій ходить. Дай мені з трагедії
Якоїсь лахманини. Ти ж дідів одних
У світ пускаєш. Глянь, прошу навколішках —
Лахміття дай із драми найстарішої:
Промова довга перед хором жде мене,
Скажу якусь дурницю — голова злетить.
Евріпід
Чи те лахмання, у якім Еней старий,
Убогий, нещасливий виступав колись?
Дікеополь
420 Ні, не Ойнея. Є ще жалюгідніше.
Евріпід
То, може, лахи Фенікса, сліпця того?
Дікеополь
Був інший хтось у тебе, ще нужденніший.
Евріпід
Якого ж лаття, чоловіче, ще тобі?
Про Філоктета думаєш злиденного?
Дікеополь
О ні, був інший, незрівнянно вбогіший.
Евріпід
Беллерофонт кульгавий теж у мене мав
Смердюче дрантя. Ти про нього думаєш?
Дікеополь
Ні, не про нього, хоч і він каліка був,
Зухвалець, і базіка, і прошак нудний.
Евріпід
430 Ах, Телефа-місійця!
Дікеополь
Тьху! Згадав-таки!
Його, його ганчір'я подаруй мені!
Евріпід
Гей, рабе, принеси-но руб'я Телефа.
Лежить воно десь зверху, на Фієстовім,
Там же й Іно є шмаття.
Раб
Бачу. Ось воно.
(Подає Дікеополеві).
Дікеополь
О всевидющий Зевсе, наскрізь бачиш ти,
Вдягни ж мене, як можеш, найнужденніше.
(До Евріпіда).
Якщо цей мотлох ти зичливо дав мені,
То хай вже цілість буде: подаруй іще
Місійську шапку, щоб укрити голову.
440 Я нині мушу жебраком прикинутись:
Собою бути — іншим видаватися.
Щоб глядачі пізнали з перших слів мене,
А ті, що в хорі, — щоб зостались дурнями.
Тоді ще я словами посміюся з них.
Евріпід
Бери. Тонкий і мудрий, бачу, задум твій.
Дікеополь
Щасливий будь, а Телеф… Ні, мовчатиму,
В мені промова, чую, визріває вже.
Ще б костура якого — й до побачення.
Евріпід
(даючи палицю)
Бери й покинь ворота твердокамінні!
Дікеополь
450 О серце, бачиш, як з двора женуть мене!
А я того, й того ще, і того хотів.
Тож причепись, уприся, докучай йому.
Дай кошик надгорілий від світильника,
О Евріпіде.
Евріпід
Що ж ти з ним робитимеш?
Дікеополь
Та так, нічого. Варт би мати все-таки.
Евріпід
Це вже зухвальство! Геть-но,
геть з очей моїх!
Дікеополь
Гай-гай… Щасти тобі так само, як і матері.
Евріпід
(даючи йому дірявий кошик)
Ну геть же, геть од мене!
Дікеополь
Ще одну лиш річ
Прохаю в тебе: глечик дай надщерблений.
Евріпід
460 Візьми і йди вже! Гість такий — то нудь одна.
Дікеополь
(до себе)
А сам він скільки люду міг занудити!
Прошу востаннє, Евріпіде, милий мій, —
Дай отой глечик, що заткнутий губкою.
Евріпід
Зруйнуєш, чоловіче, всю трагедію!
Візьми і забирайся!
Дікеополь
Йду вже, йду тепер.
(Виходить).
Чекай… О горе! Ще забув я річ одну,
Потрібну до зарізу, Евріпідоньку.
Візьму її швиденько — і нема мене:
Зела сухого дай мені до кошика.
Евріпід
470 Кінець. Бери вже. Прощавай, трагедіє.
Дікеополь
Ну все, пішов я. Бачу й сам, що надто вже
Терпінням величавим зловживать я смів.
(Повертається знову).
Пропав, пропав я! Річ якнайважливішу
Забув узяти. Милий Евріпідоньку,
Найкращий, найсолодший! Бий тут грім мене,
Коли до тебе просьбу мав би ще якусь,
Крім однієї, справді вже останньої:
Капусту дай ще, попроси у матері.
Евріпід
Це насміх. Зачиніте ж двері ковані!
Театральна машина повертається.
Дім Евріпіда зникає.
Дікеополь
480 О серце, без капусти йти доводиться.
Чи відчуваєш, на яку борню йдемо,
Поклавши за лаконців заступитися?
Вперед же, серце! Ось уже й мета близька.
Ти що? Снаги ж у тебе Евріпід улив