Так і знайте: не терпиться бачити їм найславнішого в світі поета,
Що афінянам зважився правду гірку прямо в очі відверто сказати.
І далеко світами та слава пішла про нечувану смілість поета,
Так що перський володар, спартанських послів у своєму приймаючи царстві,
Їх докладно випитував спершу про те, хто на морі хазяїн між греків,
А потому — кого серед греків поет найчастіше корить і картає.
650 Ті, на кого він сварить, — володар сказав, — стануть кращими, люди з них будуть.
На війні ж ворогів подолають лиш ті, в яких він за порадника буде».
Ось тому-то спартанці настирливо так закликають вас нині до миру.
Повернути Егіну бажають вони, але йдеться не тільки про острів:
їх не так, може, й острів цікавить, як те, щоб із ним захопити поета.
Та глядіть, не віддайте нікому його: сміючись, він казатиме правду.
Не одну ще розумну пораду вам дасть, щоб щасливими справді були ви.
Не втішатиме грішми, ні словом масним, ані блиском пустих обіцянок,
Ні підленьким крутійством, ні злудою, ні, — добрим ділом і словом хорошим.
А Клеон… ну що ж — хай своїм живе:
660 Хай сплітає обман, хай пастки кладе.
Справедливість, добро — мої спільники.
З ними в бій іду, й не закинуть мені,
Що від міста свого одрікаюсь я,
Бо не з тих я людців, що негідник той.
Перша половина хору
Гей, сюди, злинь до нас,
Музо сіл і полів!
Запал свій, порив свій
Вилий нам піснею.
Над вогнем — іскор сніп.
Міх сопе, дмухає,
Рибка на пательні у підливі зарум'янена
Смажиться — потріскує, і хліб уже вимішують.
670 Тож приходь, не барись.
Ми давно ждем тебе,
Музо життєрадісна і пристрасна,
Серце нам
Запали
Піснею!
Провідця першої половини хору
Ми, діди, сьогодні в гніві; ми до міста чуєм жаль.
Чи ж не ми ще юнаками кров лили в боях морських,
І таку подяку маєм, хліб такий на схилі літ?
Сивих, немічних, похилих, ще й під суд оддаєте
680 На потіху тим хлопчиськам, жовтодзьобим риторам?
Що ми нині? Пучка духу, ледь живі, напівглухі.
Посох цей — опора наша, Посейдон — наш опікун.
Ледве плямкаючи ротом, стоїмо перед судом,
На біду й сльозяться очі — вже й не суд, а мла якась.
А промовець не вгаває, так і сипле, мов з мішка,
Хитромудрими словами, заганяє нас у кут.
Раз у раз дає питання, ловить нас у сіті слів,
Ось Тіфона рве, шматує, душу всю вимотує.
Він же мимрить щось під носом і, осуджений таки,
690 Йде додому, стріне друга й нарікає, сльози ллє;
«Наскладав було на гріб я — суд проклятий все зідрав».
Друга половина хору
Чи ж не гріх, не ганьба
дідуся сивого
На суді мучити?
Він не раз у боях
Піт жаркий витирав
на чолі мужньому,
Край свій захищаючи на полі Марафонському.
О, під Марафоном ворогів колись гонили ми!
А тепер гонить нас,
і то хто? Дурень цей
Гонить, переслідує, замучує,
700 Що на те
Скажеш ти,
Марисію?
Провідця другої половини хору
Чи годиться це, щоб літній і поважний Фукідід
Пропадав у тому суді, мов у скіфському степу,
Щоб синок Кефісодема так обплутував його?
Я аж плакав з люті й жалю, дивлячись, як бовдур той,
Скіфський найманець, крутив ним, дідусем, туди й сюди.
О коли б то Фукідіду та й не ті роки тепер, —
Ну тоді усій Ахеї він такого б не простив,
А з десяток тих Еватлів заразом би він поклав.
Лук напнувши, перебив би він усю рідню його,
Лиш гукнув би, — полягло б там десять тисяч лучників.
А якщо заповзялись ви сон псувати дідусям, —
Хоч змініть порядок суду, розгляд справ хоч розділіть:
З дідусем — дідусь беззубий хай говорить на суді,
З молодим же — товстозадий балакун Алківіад.
І надалі хай так буде: хай всі вироки у нас
Дідусеві дід виносить, молодому — молодий.
З дому виходить Дікеополь. В руках у нього — три батоги.
Дікеополь
Ось межі мого ринку. Можуть вільно тут
720 Усі пелопоннесці, беотійці всі
І всі мегарці різними товарами
Зі мною торгувати, лиш не з Ламахом.
Наглядачами ринку згідно з жеребом
Три батоги лепрейські нині обрано.