Ставлячись із симпатією до простих людей села, Арістофан не ідеалізує їх, не зв’язує себе їх забобонами. Він вільно ставиться, наприклад, до традиційних уявлень про богів, і бог-покровитель театру Діоніс у «Жабах» зображений боягузом та блазнем — так само, як комічними фігурами виставлені боги в комедії «Птахи» або один з богів Гермес у комедії «Мир».
Арістофан виступає не тільки від імені селянства («дрібних і середніх землевласників»), але й від імені усіх тих верств афінського народу, які спостерігають розклад колишньої політичної й моральної єдності афінської демократії, яким ненависна згубна, несправедлива, безконечна війна; що прискорює цей розклад.
У комедії «Лісістрата» тема війни і миру розроблена у формі буффоно-еротичного анекдота. Жінки-афінянки, дружини й матері, об’єднуються в своєрідному страйку, щоб зажадати від чоловіків довгожданого миру. Зусилля їх увінчуються цілковитим успіхом. Комедія відтворює не те, що було в дійсності, а те, що повинно було б бути. Вона пропагує ідею миру, не рахуючись із тим, що серед глядачів, напевно, було немало таких, які належали до військової партії. Але вона паралізує їх можливий протест своєю формою, своїм стилем, мовою, в якій всі речі названі своїми іменами. Вона обеззброює їх своїм сміхом. Та все ж крізь цей сміх проникають серйозні ноти. Глядач уже не сміється, коли Лісістрата каже: «Чи на те ми народжуємо синів, щоб їх убивали на війні?»
З глибини далекого минулого це питання відгукується скорботною луною і в серцях матерів пізнішого часу. Арістофан не знає і не може знайти виходу з тяжкого становища, в якому опинилась його батьківщина. Історія не може вернутись назад. Афінська демократія не могла вже стати такою, якою вона була за часів славних перемог під Марафоном і Саламінами — або навіть за часів Перікла. Вона повинна була, в силу своїх внутрішніх протиріч, поступитися місцем перед іншими політичними формами. Та письменник-патріот не міг не переживати хворобливо картину розкладу, яку він спостерігав. Він сміється над нею, але під комічною маскою ховається обличчя, засмучене глибокою журбою.
В історії світового театру і драматургії Арістофан лишився, як сказано, неповторним епізодом. Але якщо не драматичною формою, то змістом, засобами сатири, її характером Арістофан рідниться з багатьма великими сатириками пізніших часів, і суть його творчості лишається безсмертною.
Олександр БІЛЕЦЬКИЙ
АХАРНЯНИ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Дікеополь, хлібороб.
Амфітей.
Окличних.
Афінські посли.
Лже-Артаб, посланець перського володаря.
Теор, посол.
Хор старих ахарнян.
Дочка Дікеополя.
Слуга Евріпіда.
Евріпід.
Ламах, воєначальник.
Мегарець.
Дві дочки мегарця.
Донощик.
Беотієць.
Нікарх, другий донощик.
Слуга Ламаха.
Селянин.
Дружка молодого.
Вісник.
Особи без слів:
посли, євнухи,
фракійські найманці,
жінка Дікеополя,
подруга молодої,
раби, танцюристки, флейтисти.
Дія відбувається на Пніксі, площі для народних зборів.
Першим входить селянин Дікеополь.
Дікеополь
Не раз, бувало, смуток дошкуляв мені.
Щось раз, од сили двічі — радість трапилась.
А прикрощами в очі, мов піском мело.
Стривай, коли ж то й справді я веселим був?
Ага, згадалось: ще тоді, як виблюнув
Клеон наш п'ять талантів. То-то втішивсь я!
Їй-богу, як ніколи. Тож за подвиг цей,
Еллади гідний, полюбив я вершників.
Зате пройнявся гнівом по-трагічному,
10 Коли, розкривши рота, я Есхіла ждав,
А вчув: «О Теогніде, ти свій хор веди!»
Тоді-то, пам'ятаю, аж трясло мене.
Та вже як після Мосха Дексітей заграв
На флейті беотійській — вдруге рад я був.
Недавно ж мало шиї не скрутив собі,
Коли Херід-співака наче з шкури ліз.
А все ж, відколи милом я вмиватись став,
Ніщо, повірте, в очі не в'їдалось так,
Як той Пнікс безлюдний, хоч і мав би він