Сганарель (все ще простягаючи руку). Ближче до справи, друже мій, ближче до справи.
Тібо. Та справа ж у тім, паночку, що ми прийшли просити вас сказати нам, що ж його робити.
Сганарель. Нічого не второпаю, що. ви говорите.
Перрен. Пане, моя мати нездужає, і ось оце ми принесли вам два екю, щоб ви дали нам яких-небудь ліків.
Сганарель. А-а! От вас я розумію. Оцей хлопець говорить ясно і висловлюється як слід. Ви кажете, що ваша мати слабує на гідрофізію, тобто водянку, що в неї розпухло все тіло; що в неї пропасниця, ще й ноги болять, що їй часом буває млосно, що в неї бувають конвульсії, тобто що вона зомліває.
Перрен. Еге ж! Так, пане, саме так.
Сганарель. Ваші слова зрозумів я відразу. А ваш батько, той сам не тямить, що він говорить. Виходить, ви просите в мене ліків?
Перрен. Атож, пане.
Сганарель. Ліків, щоб її вилікувати.
Перрен. А звісно, думалося так, пане.
Сганарель. Маєте — ось шматок сиру; дайте їй, нехай вона його з’їсть.
Перрен. Сиру, пане?
Сганарель. Еге ж. Оцей сир так приготовано, що до нього входять і золото, і коралі, і перли та ще сила інших коштовних речей.
Перрен. Уклінно вам дякуємо, пане: теперечки підемо та й примусимо її зараз же цього зажити.
Сганарель, Ідіть же! А якщо вона помре, поховайте її якомога пристойніше.
Сцена переміняється і зображає, як у другій дії, кімнату в господі Жеронта.
Жакліна, Сганарель, Лука в глибині сцени.
Сганарель. Ось і препишна мамка-годівниця! Ах, годівнице мого серця, я аж нетямлюся з радощів, що мені пощастило з вами зустрітися! Ви — це ревінь, касія, олександрійський лист, які вичищають усю меланхолію з моєї душі.
Жакліна. Їй-право, пане лікарю, як для мене, то це надто хороше сказано, та й не вмію я зовсім отієї вашої латини.
Сганарель. Занедужайте, мамко, прошу вас, занедужайте з кохання до мене. Мені буде так любо та мило вас лікувати.
Жакліна. Красненько дякую! Не охоча я до того, щоб мене лікували.
Сганарель. Як мені шкода вас, чарівна мамко, що чоловік у вас такий ревнивий та лютий!
Жакліна. Що ж поробиш, пане? Це мені кара за мої гріхи! Де вже козу прив’язано, там вона й пасеться.
Сганарель. Як? Отакий мужлан-бевзень! Отакий телепень, що раз у раз за вами підглядає, ще й не дає перемовитися з вами словечком!
Жакліна. Гай-гай! Та ви ще нічого й не бачили, це ще дрібничка.
Сганарель. Та ви що? Та невже у людини може бути така мізерна душа, щоб чинити кривду такій жіночці, як ви? Ах! Я знаю людей, препишна мамко, і то зовсім недалечко звідси, які мали б за щастя поцілувати хоч би тільки кінчики ваших сосочків! І як воно сталося, що така розкішна молодичка потрапила до таких негідних рук? Щоб отака тварюка, такий йолоп, дурень… Даруйте мені, мамко, що я кажу таке про вашого чоловіка.
Жакліна. Ех, пане, я знаю добре, що він вартий усіх оцих назв.
Сганарель. Авжеж, мамко, він таки їх вартий; він вартий ще й того, щоб ви йому прикрасили дечим головешку, на кару за його підозріливість.
Жакліна. Скажу вам по правді: інша на моєму місці давно б уже встругнула якусь штуку.
Сганарель. Їй-богу, було б незле, коли б ви помстилися на ньому з ким-небудь. Цей чоловік, кажу ж вам, цілком того вартий, і коли 6 мені випало щастя, препишна мамко, щоб ви вибрали мене для…
Сганарель простягає руки, щоб обняти Жакліну, та Лука просовує голову і стає між ним та жінкою. Побачивши Луку, Сганарель та Жакліна розходяться в різні боки.
Жеронт. Ей-ей! Лука, чи ти не бачив тут нашого лікаря?
Лука. Аякже, стонадцять чортів йому в пельку! Бачив я його, та ще й з моєю жінкою в парі.