Жеронт. Де ж він може бути?
Лука. Не знаю. А хотів би, щоб він був у чорта на рогах!
Жеронт. А піди-но подивися, що робить моя дочка.
Жеронт. А, добродію! Я саме вас шукав.
Сганарель. Я розважався у вашому дворі випусканням зайвої рідини з мого організму. Як почуває себе хвора?
Жеронт. Трохи гірше відтоді, як почала заживати наших ліків.
Сганарель. Тим краще. Це означає, що вони діють.
Жеронт. Так, але я боюсь, коли б вони її не задушили.
Сганарель. Не турбуйтесь, я маю такі ліки, що все а ціляють, і я чекаю тільки на агонію.
Жеронт (показуючи на Леандра). Кого це ви приполи?
Сганарель (пояснюючи жестами, що то аптекар). Це…
Жеронт. Хто?
Сганарель. Отой…
Жеронт. Е…
Сганарель. Кого…
Жеронт. Ну-ну?
Сганарель. Він потрібний вашій дочці.
Жакліна. Пане, вашій дочці захотілося трохи пройтися.
Сганарель. Це їй буде корисно. Підійдіть-но до неї, пане аптекарю, помацайте їй пульс, а потім ми поговоримо з вами про її недугу. (Тягне Жеронта в протилежний куток сцени і обнімає його однією рукою за плечі так, щоб не дати йому повернути голову в бік Леандра та Люсінди). Отже, добродію, це дуже важливе й тонке питання для лікарів: з’ясувати, хто легше піддається лікуванню — жінки чи чоловіки. Прошу вас, вислухайте мене, будьте ласкаві. Одні кажуть — ні, а другі кажуть — гак, а я кажу і так і ні, бо завдяки невідповідності злоякісних виділень, що їх породжує природний темперамент жінок, бувши причиною того, що брутальна частина організму завжди бере гору над духовною чутливістю, видно, що мінливість їхніх думок та поглядів залежить від скісного руху місяця, а через те що сонце, яке кидає своє проміння на ввігнуту поверхню землі, знаходить…
Люсінда (до Леандра). Ні, я нездатна зрадити мої почуття.
Жеронт. Моя дочка заговорила! О величезна сила ліків! О надзвичайний лікарю! Який же я вдячний вам, добродію, за це чудодійне зцілення! Що маю я зробити для вас за таку послугу?
Сганарель (прогулюючись по сцені і обмахуючись капелюхом). Та й далася ж мені взнаки оця недуга! Ох і тяжка ж до ката!
Люсінда. Так, таточку, до мене повернувся дар слова, але він повернувся лиш для того, щоб я могла сказати вам, що я ніколи ні за кого не вийду заміж, крім Леандра, і що всі ваші зусилля віддати мене Орасові — то марна річ.
Жеронт. Але…
Люсінда. Ніщо не може похитнути того, що я вирішила.
Жеронт. Як?..
Люсінда. Надаремне ви будете мене умовляти.
Жеронт. Якщо…
Люсінда. Всі ваші слова ні до чого.
Жеронт. Я…
Люсінда. Щодо цього я непохитна.
Жеронт. Але…
Люсінда. Немає такої батьківської влади, яка змогла б присилувати мене піти заміж проти моєї волі.
Жеронт. Та я ж…
Люсінда. Даремні всі ваші зусилля!
Жеронт. Він…
Люсінда. Серце моє не скориться такій тиранії!
Жеронт. Таж…
Люсінда. І я ліпше піду в монастир, аніж стану до шлюбу з чоловіком, якого я не кохаю.
Жеронт. Але…
Люсінда (швидко). Ні! В жодному разі. Нізащо! Ви тільки дурно витрачаєте час! Я стоятиму на своєму. Це вирішена справа.
Жеронт. Ах, яка невгамовність, скільки слів! Ніяк їх не спиниш. (До Сганареля). Добродію, прошу вас, зробіть її знову німою.
Сганарель. Це річ неможлива. Все, чим я можу вам служити, — це зробити вас глухим, якщо бажаєте.
Жеронт. Щиро дякую. (До Люсінди). Подумай лишень.
Люсінда. Ні, всі ваші переконування на мене не подіють.
Жеронт. Ти сьогодні ж увечері станеш до шлюбу з Орасом!
Люсінда. Краще я стану до шлюбу зі смертю!
Сганарель (до Жеронта). Боже мій! Та постривайте ж, дозвольте мені медичними засобами зарадити цій справі. Таж її опанувала тяжка недуга, а я знаю, як її лікувати.
Жеронт. Невже ви змогли б, добродію, вилікувати її і від цієї душевної недуги?