Ков’єль (до Ніколь). А куди він, туди й я.
Люсіль. От уже й справді — багато галасу з нічого! Я вам зараз поясню, Клеонте, чому саме я ухилилася від зустрічі з вами сьогодні ранком.
Клеонт (намагаючись піти від Люсіль). Ні, я не бажаю нічого слухати!
Ніколь (до Ков’єля). Я розкажу тобі зараз, чому ми так хутенько пройшли повз вас сьогодні.
Ков’єль (намагаючись також піти від Ніколь). Я не хочу нічого слухати!
Люсіль (ідучи за Клеонтом). Отже, сьогодні ранком…
Клеонт (ідучи й не дивлячись на Люсіль). Ні, я вам кажу!
Ніколь (ідучи за Ков'єлем). Зрозумій, що…
Ков’єль (також ідучи й не дивлячись на Ніколь). Ні, зраднице!
Люсіль. Слухайте!
Клеонт. Знати нічого не хочу!..
Ніколь. Дай же мені сказати!
Ков’єль. Я глухий…
Люсіль. Клеонте!
Клеонт. Ні!
Ніколь. Ков’єлю!
Ков’єль. Нізащо!
Люсіль. Стривайте!
Клеонт. Пусті балачки!
Ніколь. Вислухай мене!
Ков’єль. Дурниці!
Люсіль. Одну хвилинку!
Клеонт. Ніколи!
Ніколь. Трошки терпіння!
Ков’єль. До дідька!
Люсіль. Два слова!
Клеонт. Ні, тепер — кінець!
Ніколь. Одне слово!
Ков’єль. Відчепись від мене!
Люсіль (спиняючись). Гаразд! Якщо ви не хочете мене вислухати, залишайтеся з своїми думками… Можете робити що хочете…
Ніколь (теж зупиняючись). Коли так, роби як знаєш!
Клеонт (повертаючись до Люсіль). Ну, скажіть же нарешті, яка причина вашого милого поводження.
Люсіль (намагаючись піти від Клеонта). Я вже не маю більше охоти з вами про це розмовляти.
Ков’єль (повертаючись до Ніколь). Ну, ну, поясни ж нам нарешті, в чому тут справа?
Ніколь (намагаючись також піти від Ков’єля). Я більше нічого не хочу тобі пояснювати.
Клеонт (ідучи за Люсіль). Скажіть же мені…
Люсіль (ідучи й не дивлячися на Клеонта). Ні, я нічого не скажу.
Ков’єль (ідучи за Ніколь). Поясни ж мені…
Ніколь (ідучи і теж не дивлячись на Ков’єля). Ні, мені нічого пояснювати.
Клеонт. Змилуйтесь!
Люсіль. Я ж вам сказала: ні!
Ков’єль. Зроби ласку!
Ніколь. І не подумаю.
Клеонт. Я вас прошу!
Люсіль. Ідіть собі!
Ков’єль. Благаю тебе!
Ніколь. Забирайся!
Клеонт. Люсіль!
Люсіль. Ні!
Ков’єль. Ніколь!
Ніколь. Нізащо!
Клеонт. Заради всього святого!
Люсіль. Я не хочу.
Ков’єль. Ну, скажи ж мені…
Ніколь. Ніколи.
Клеонт. Розвійте мої сумніви!
Люсіль. Ні, не маю ніякого бажання.
Ков’єль. Та розтлумач же мені все як слід!
Ніколь. Ні, пропала охота!
Клеонт. Гаразд! Якщо ви так мало цінуєте мій спокій, якщо не хочете виправдати переді мною вашого поводження, що так жорстоко образило моє палке кохання, — ви бачите мене, невдячна, востаннє: я тікаю звідси і далеко від вас помру з горя та любові…
Ков’єль (до Ніколь). І я подамся звідси з ним разом.
Люсіль (до Клеонта, що хоче вийти). Клеонте! Ніколь (до Ков’єля, що йде за своїм паном). Ков’єлю!
Клеонт (спиняючись). Що?
Ков’єль (теж спиняючись). Чого тобі?
Люсіль. Куди ж ви йдете?
Клеонт. Я вам уже сказав куди.
Ков’єль. Ми йдемо вмирати.
Люсіль. Ви йдете вмирати, Клеонте?
Клеонт. Так, жорстока! Бо ви самі цього бажаєте…
Люсіль. Я? Я хочу вашої смерті?
Клеонт. Так, ви цього хочете.
Люсіль. Хто вам це сказав?