Дорант. Давно вже час, маркізо, запевняю вас. Ви — вдова і ні від кого не залежите. Я сам собі господар і кохаю вас над життя. Чому б вам уже нині не зробити мене найщасливішою людиною в світі?
Дорімена. Мій боже, Доранте, щасливе подружжя — це річ така непевна! Треба дуже багато, щоб спільне життя було щасливе. Часто-густо навіть і найрозсудливішим людям, не щастить утворити союз, що міг би їх задовольнити!
Дорант. О пані! Ви надто перебільшуєте труднощі, а ваш власний життєвий досвід іще нічого не доводить.
Дорімена. Але ж вернімося до нашої розмови. Витрати, що ви на мене робите, турбують мене з двох причин: по-перше, вони зобов’язують мене більше, ніж я того хотіла б, а по-друге, — даруйте мені мою відвертість, — я певна, що вони не можуть вас не обтяжувати, а я зовсім того не бажаю.
Дорант. Ах, пані! То такі дрібниці, і те не повинно вас…
Дорімена. Я знаю, що кажу… Між іншим, діамантовий перстень, якого ви примусили мене прийняти, коштує великих грошей…
Дорант. О пані, благаю вас! Не переоцінюйте речі, що її кохання моє вважає недостойною вас прикрашати, і дозвольте… А ось і сам господар!
Пан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімени). Відступіться трохи далі, пані.
Дорімена. Що?
Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.
Дорімена. Що таке?
Пан Журден. Відступіться трохи, щоб я міг ще третє вам уклонитися.
Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.
Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим… Я такий радий, що маю щастя… Ви були такі добрі… що обдарували мене такою ласкою… що вшанували мене своєю високою присутністю. Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як ваша… коли б само небо… з заздрості до мого щастя… послало мені… дало мені перевагу… щоб я міг заслужити… так би мовити…
Дорант. Досить, досить, пане Журдене! Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про ваш гострий розум… (Стиха до Дорімени). В цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні. манери.
Дорімена (стиха до Доранта). Так, це відразу впадає в очі.
Дорант. Пані, дозвольте відрекомендувати вам мого найкращого друга…
Пан Журден. Це надто багато честі для мене…
Дорант…. Людину дуже шляхетну.
Дорімена. Я відчуваю до нього глибоку повагу.
Пан Журден. Я ще нічого не зробив, пані, щоб заслужити такої ласки.
Дорант (стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували…
Пан Журден (стиха до Доранта). А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?
Дорант (стиха до пана Журдена). Та що ви! Боронь боже! То було б з вашого боку страх як нечемно. Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Вголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.
Дорімена. Це для мене велика честь.
Пан Журден (стиха до Доранта). Який я вдячний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!
Дорант (до пана Журдена). Я ледве умовив її поїхати до вас.
Пан Журден (стиха до Доранта). Не знаю, чим вам віддячити.
Дорант. Він каже, пані, що ви — красуня над красунями.
Дорімена. Він дуже ласкавий до мене.
Пан Журден. Пані, то ви дуже ласкаві до мене, що ви…
Дорант. А чи не час уже й про обід подумати?
Лакей (стиха до пана Журдена). Все готове, пане.
Дорант. Ходімо ж до столу, та нехай покличуть музикантів.
Третя інтермедія: шість кухарів, що готували пишний бенкет, танцюють разом; потім вони вносять накритого стола, заставленого різноманітними стравами.