Клеонт. Амбусахім окі бораф, Жордіна, саламалекі!
Ков’єль (до пана Журдена). Це означає: «Пане Журдене, нехай серце ваше цвіте цілий рік, як трояндовий кущ!» То звичайне привітання в їхній країні.
Пан Журден. Я покірний слуга їхньої турецької високості.
Ков’єль. Карігар камбото устій мораф.
Клеонт. Устін йок катамалекі басум басе алла моран!
Ков’єль. Він каже: «Нехай пошле вам небо силу лева і мудрість гадюки!»
Пан Журден. Їхня турецька високість роблять мені надто велику честь, і я бажаю їм найбільшого щастя та доброї долі!
Ков’єль. Осса бінамен садок бабаллі оракаф урам.
Клеонт. Бельмен.
Ков’єль. Він каже, щоб ви мерщій ішли з ним готуватися до церемонії; він бажає швидше побачитися з вашою дочкою й справити весілля.
Пан Журден. І все це він сказав двома словами?
Ков’єль. Еге: то вже така турецька мова, що кількома словами можна сказати дуже багато. Йдіть же мерщій за ним!
Ков’єль. Ха-ха-ха!.. Ну й комедія, слово честі! Ох і дурень!.. Та коли б він вивчив свою роль напам’ять, то й тоді не зіграв би її краще. Ха-ха-ха!
Ков’єль. Прошу вас, пане, допоможіть нам, будьте такі ласкаві, в одній справі, що має тут відбутися.
Дорант. Ха-ха-ха! Та це ж Ков’єль! Тебе й не впізнати! Навіщо ти так одягнувся?
Ков’єль. Ось побачите! Ха-ха-ха!
Дорант. Чого ж ти смієшся?
Ков’єль. Ех, тут має відбутися одна штука, пане!..
Дорант. Що ж саме?
Ков’єль. Б’юсь об заклад, пане, що ви зроду не відгадаєте, яку ми приготували пастку для пана Журдена, щоб примусити його віддати свою дочку за мого панича.
Дорант. Що це за пастка — не відгадаю; проте знаю добре, що успіх забезпечений, коли вже ти за неї берешся.
Ков’єль. Вам, пане, звичайно, відомий той звір, на якого ми полюємо.
Дорант. Розкажи ж мені, в чому річ.
Ков’єль. Будьте ласкаві, пане, відійдіть трохи далі, щоб звільнити місце для того, що тут має відбутися. О, вже йдуть! Зараз Ви побачите частину комедії, решту розповім пізніше.
Муфтій, дервіші, турки — помічники муфтія, що співають і танцюють.
ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Шестеро турків урочисто входять під музику по двоє на сцену. Вони несуть три килими і, протанцювавши кілька фігур, піднімають їх високо вгору. Інші турки, співаючи, проходять під тими килимами і стають по обидва боки сцени. Муфтій з дервішами закінчує цей похід.
Потім турки простилають на підлозі килими і стають на них навколішки. Муфтій з дервішами стає посередині, і в той час, коли муфтій різними жестами та гримасами, але без слів, прикликав Магомета, турки-помічники падають долілиць, співаючи «Аллі», потім здіймають руки до неба, співаючи «Алла»[2]; вся ця церемонія повторюється кілька разів до кіпця молитви, після чого всі вони підводяться, співаючи «Алла екбер»[3], а двоє дервішів ідуть до пана Журдена.
Муфтій (до пана Журдена).
Муфтій. Скажіть, турки, хто він іста? Анабаптиста? Анабаптиста?
Турки. Йок.[4]
Муфтій. Цвінгліста?
Турки. Йок.
Муфтій. Кофіста?
Турки. Йок.
Муфтій. Гусита? Мориста? Фроніста?
Турки. Йок, йок, йок.
Муфтій. Йок, йок, йок. Він поганець?
Турки. Йок.
Муфтій. Лютеранець?
Турки. Йок.
Муфтій. Пуританець?
Турки. Йок.
Муфтій. Браміна? Мофіна? Зурина?
Турки. Йок, йок. Йок.