Пан Журден. Де ж отой перекладач, щоб відрекомендувати вас принцові й перекласти йому все, що ви маєте сказати? Ось ви почуєте, як він вам відповідатиме: він чудово розмовляє по-турецькому. Агов! Та де ж це він до дідька подівся? (До Клеонта). Струф, стріф, строф, страф. Цей вельможний пан — гранде сеньйоре, гранде сеньйоре, гранде сеньйоре, а ця шляхетна пані — гранда дама, гранда дама… (Бачачи, що принц його не розуміє). Ага! («До Клеонта, показуючи на Доранта). Вельможний пане, він — французький «мамамуші», а ця дама — французька «мамамушка». Ясніше висловитись я не можу… Нарешті! Ось і перекладач.
Пан Журден. Куди це ви зникли? А ми без вас — ні в тин ні в ворота. (Показуючи на Клеонта). Скажіть йому, будьте ласкаві, що цей пан і ця пані — дуже вельможні особи, що вони мої друзі й завітали сюди, щоб засвідчити йому свою відданість та пошану. (До Дорімени й Доранта). Ви зараз почуєте, як він вам відповідатиме.
Ков’єль. Алабала крочіам акчі борам алабамен.
Клеонт. Каталекі тубаль урін сотер амалушан.
Пан Журден (до Дорімени й Доранта). Чуєте?
Ков’єль. Він каже: «Нехай дощ успіху зрошує повсякчас садок вашої родини».
Пан Журден. Я ж вам недурно сказав, що він говорить по-туредькому!
Дорант. Надзвичайно!
Пан Журден. Іди сюди, донечко моя, підійди-но ближче і подай руку цьому панові, який робить тобі честь, обираючи тебе собі за дружину.
Люсіль. Що з вами, тату? Що ви зробили з собою? Чи не комедію ви граєте?
Пан Журден. Ні, ні, яка там комедія! Це дуже серйозна справа і дуже почесна для тебе — кращого й не придумаєш! (Показуючи на Клеонта). Ось твій майбутній чоловік — я даю його тобі.
Люсіль. Мені, тату?
Пан Журден. Атож, тобі. Мерщій подай йому руку і дякуй небові за своє щастя.
Люсіль. Я зовсім не хочу виходити заміж.
Пан Журден. А я, твій батько, цього хочу.
Люсіль. А я не хочу!
Пан Журден. Що це за вигадки? Ну! Кажу тобі ще раз, зараз же подай йому руку!
Люсіль. Ні, тату, я вже вам казала, що нізащо в світі не вийду ні за кого, крім Клеонта, і я радніше зважуся на щось лихе, ніж… (Пізнаючи Клеонта). Звичайно, ви — мій батько, і я повинна вам у всьому коритися…
Пан Журден. Ах, який же я радий, що ти так скоро зрозуміла свій обов’язок! Як приємно мати таку слухняну дочку.
Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?
Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!
Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав, і до чого тут це зборище?
Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.
Пані Журден. За сина турецького султана?!
Пан Журден. Атож. (Показуючи на Ков’єля). Негайно ж вислови йому свою пошану через цього перекладача.
Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу йому просто в вічі, що дочки моєї він не бачитиме ніколи.
Пан Журден. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!
Дорант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?
Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого носа до чужих справ!
Дорімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?'
Пані Журден. Я б вас попросила, шановна пані, не турбуватися тим, що вас зовсім не обходить!
Дорант. Ми дбаємо насамперед про вас. Нам дуже близькі ваші інтереси — ми ж бо ваші друзі.
Пані Журден. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.
Дорант. Таж ваша дочка сама дала згоду виконати бажання свого батька.
Пані Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?
Дорант. Звичайно.