Октав (стримуючи Леандра). Та покиньте!
Скапен. Ну що ж, гаразд, паничу… Тижнів зо три тому, ввечері, ви звеліли мені віднести маленького годинника молоденькій циганці, яку ви кохаєте. Я повернувся додому — вся одежа в болоті, все обличчя в крові… Я запевнив вас, що мене побили злодії і відібрали годинника… А насправді, паничу, я прибрав його до своєї кишені…
Леандр. То це ти поцупив мого годинника?!
Скапен. Так, паничу, треба ж мені знати, котра година…
Леандр. А-а!.. Я довідуюся зараз про гарні речі! Ну й вірного ж я маю слугу!.. Але я тебе питаю зовсім не про те!
Скапен. Не про те?
Леандр. Ні, мерзотнику, мені треба почути від тебе щось інше!
Скапен (набік). Сто чортів!
Леандр. Говори швидше, мені ніколи!
Скапен. Паничу, це все, чим я завинив.
Леандр (хоче вдарити Скапена). Це все?
Октав (стаючи перед Леандром). Ну, ну!
Скапен. Гаразд!.. Зараз, паничу… Може, пригадуєте: півроку тому, вночі, вовкулака побив вас ломакою; ще ви впали в льох, тікаючи від нього, і мало в’язів собі не скрутили.
Леандр. То що з того?
Скапен. Це я, паничу, був отим вовкулакою.
Леандр. То де ти, негіднику, ще й вовкулакою переодягся?!
Скапен. Так, паничу. Тільки для того, щоб трохи вас налякати і відбити охоту ганяти нас цілими ночами, як ви звикли робити.
Леандр. В свій час я тобі все пригадаю. А зараз ти мусиш сказати мені, що ти там намолов моєму батькові!
Скапен. Вашому батькові?
Леандр. Так, так, мерзотнику, моєму батькові!
Скапен. Та я ще його і в очі не бачив, — відколи він повернувся.
Леандр. Ти його ще не бачив?
Скапен. Ні, паничу.
Леандр. Ти не брешеш?
Скапен. Звичайно, кажу правду. Я попрошу його самого підтвердити вам мої слова.
Леандр. Проте він сам мені сказав…
Скапен. З, вашого дозволу, він вам сказав неправду.
Карл. Пане, я приніс вам новину, дуже прикру для вашого кохання.
Леандр. Що таке?
Карл. Оті ваші цигани забирають із собою Зербінетту, а вона сама, вмиваючися сльозами, доручила мені якнайскоріше повідомити вас, що коли він за дві години не пришлете циганам тих грошей, які вони за неї вимагають; то втратите її назавжди.
Леандр. За дві години?
Карл. За дві години.
Леандр. Ах! Мій любий Скапене!.. Поможи мені, благаю!
Скапен (підводиться і гордо проходить повз Леандра). Ага!.. «Мій любий Скапене!» Тепер я «мій любий Скапен» — тоді, коли мене потребують…
Леандр. Слухай-но, я прощаю тобі все, в чому ти мені признався. Навіть і гірші речі, якщо ти їх вчинив.
Скапен. Ні, ні, не прощайте мені нічого! Заколіть мене своєю шпагою… Вбийте мене! Дуже буду радий…
Леандр. Ні, ні! Благаю тебе, краще ти поверни мені життя, визволивши мою кохану!..
Скапен. Нізащо, нізащо!.. Вбийте мене — це буде краще!..
Леандр. Ти мені занадто дорогий! Прошу тебе, допоможи-мені, — з твоїм надзвичайним хистом ти можеш подолати всі перешкоди.
Скапен. Ні! Кажу ж вам: убийте мене!
Леандр. Ах! Зроби ласку, забудь усе і подай мені допомогу, якої я в тебе так благаю.
Октав. Скалене, треба для нього щось зробити.
Скапен. Після такої образи?!
Леандр. Благаю тебе: забудь усе, що я наговорив тобі під гарячу руку, і придумай, чим мені допомогти…
Октав. І я теж тебе прошу.
Скапен. Ця образа лягла мені на серце!
Октав. Не будь злопам’ятним…
Леандр. Невже ж, Скапене, ти покинеш мене, коли жорстоке лихо загрожує моєму коханню?!
Скапен. Ні за що ні про що так мене образити!
Леандр. Каюсь, я винен!
Скапен. Вилаяти мене падлюкою, негідником, шахраєм, мерзотником!
Леандр. Ти не можеш собі уявити, як я жалкую…
Скапен. А ще до того пориватися заколоти мене шпагою!..
Леандр. Від щирого серця прошу тебе — вибач мені! Хочеш — я кинуся тобі до ніг… Ну ось, Скапене, я на колінах… Благаю тебе ще раз, не покидай мене!
Октав. Ну, після цього, Скапене, треба вже зглянутися на нього.