В ту мить, коли Скапен замірився вдарити, Жеронт вилазить з мішка; Скапен тікає.
Жеронт (сам). Іч, паскуда! Іч, зрадник! Розбійник! То це так ти хотів мене замордувати?!
Зербінетта (сміється, не бачачи Жеронта). Ха— ха-ха! Ох, не можу!..
Жеронт (набік; не бачачи Зербінетти). Ну, присягаюся, ти мені добре за це заплатиш!
Зербінетта (не бачачи Жеронта). Ха-ха-ха-ха! Ну й оказія! От старий дурень!
Жеронт. Тут немає нічого смішного, і нічого вам реготати.
Зербінетта. Що? Що ви хочете сказати, добродію?
Жеронт. Я хочу сказати, що вам не слід сміятися з мене.
Зербінетта. З вас?
Жеронт. Так.
Зербінетта. Як!.. Та хто ж збирається з вас сміятися?
Жеронт. А чого ж ви прийшли сюди, та ще й регочете перед самісіньким моїм носом?
Зербінетта. Я зовсім не з вас сміюся… Мене розсмішила одна кумедна історія, яку мені щойно розказали. Не знаю, може, це через те, що я сама причетна: до тієї справи, тільки ніколи не доводилося мені чути чогось смішнішого за ту штуку, яку встругнув син, щоб видурити в свого батька гроші.
Жеронт. Син устругнув штуку, щоб видурити в свого батька гроші?
Зербінетта. Так. Якщо ви мене й не попросите, я вам все одно розповім. Я страх як люблю розповідати різні історії.
Жеронт. Прошу вас, розкажіть мені, в чім справа.
Зербінетта. Залюбки. Я спокійнісінько можу розповісти вам цю пригоду, бо її й без мене скоро всі знатимуть. Доля закинула мене до циган, що мандрують по всіх усюдах, Цигани ті живуть із ворожіння, а іноді — то й з іншого чого. Коли ми стали шатрами у цім місті, один юнак закохався в мене. Відтоді він не давав мені спокою; як і всі юнаки, він гадав спочатку, що досить лише сказати кілька слів — та й справі кінець. А вийшла зовсім не так: я йому гордо відмовила, і ця несподівана перешкода зробила його зовсім іншим. Він признався в своєму коханні до мене тим людям, у яких я жила, і вони згодилися віддати йому мене за певну суму. На жаль, мій коханий був у такому становищі/ в якому частенько перебуває більшість синів із порядних родин, тобто він зовсім не мав власних грошей… В нього є батько — хоч і багатий, а проте скупий, як той чорт! Найогидніша людина в світі!.. Стривайте, як його на ім’я? Ну, ну! Поможіть мені згадати… Чи не можете ви мені сказати, кого тут у місті вважають за найпершого скнару?
Жеронт. Ні.
Зербінетта. Його ім’я ще кінчається на «рон»… «рент»… Ор… Оронт? Ні! Же… Жеронт? Так, Жеронт! Так, так! Саме так звуть того скнару… Я згадала! Це його ім’я, того скупердяги! Ну, то я розповідатиму далі… Отож наші люди хотіли сьогодні знятися з місця, і моєму коханому, без грошей у кишені, довелося б навіки попрощатися зі мною, коли б йому не допоміг його спритний слуга, який зумів видурити гроші в його ж таки батька. О, ім’я того слуги мені добре відоме! Його звуть Скапен. Це людина, яких на світі мало, все б його хвалила, здається!
Жеронт (набік). Ах ти ж, мерзотник!
Зербінетта. Слухайте ж, яку він-штуку підстроїв, щоб пошити того скнару в дурні. Ха-ха-ха-ха! Згадати не можу, щоб не сміятися, від щирого серця! Ха-ха-ха! Віл пішов до того скупого собаки… Ха-ха-ха!.. І набалакав йому, ніби він гуляв з його сином у порті… Хі-хі!.. І побачили вони там турецьку галеру, куди їх запросили;— ніби якийсь молодий турок почастував їх там добре… Ха-ха-ха!.. Потім, поки вони отак частувалися, галера ця вийшла в чисте море, і ніби той турок відіслав Скачена в човні на берег і звелів переказати батькові «його панича, що він завезе його сина до Алжіру, якщо старий зараз же не пришле йому п’ятсот екю… Ха-ха-ха!.. Отут-то мій скнара, мій жадюга і зовсім розгубився, не знає вже, що й робити: любов до сина змагається в ньому зі скупістю! П’ятсот екю, що їх у нього вимагають, — наче п’ятсот кривавих ударів кинджалом у серце… Ха-ха-ха!.. Як же йому відірвати від себе такі гроші! От з горя він і починає мудрувати, як. би його повернути сина… Ха-ха— ха!.. Він хоче послати в море поліцію за турецькою галерою, ха-ха-ха!.. Він умовляє свого слугу зостатися заручником там замість сина, поки він назбирає грішви, хоч і не думає платити, ха-ха-ха!.. Він жертвує для цього стару одежину, сподівається взяти за неї п’ятсот екю, а вона й тридцяти не варта, ха-ха-ха!.. Слуга доводить йому, що все це ні до чого, а той тільки й знає, що тужно вигукує: «І якого біса понесло його на ту галеру?! Ах, проклята галера! Мерзенний турок!..» Нарешті після різних викрутів, після довгих зітхань та зойків… Та, бачу я, ви зовсім не смієтеся з моєї розповіді… Що ви на це скажете?