Като. Справді, я вважаю, що просто смішно, коли особа, яка хоче набути репутації великої розумниці, не знає всіх отих милих чотиривіршів, що їх складають у Парижі щодня. Та я б від сорому спаленіла, коли б мене запитали, чи бачила я щось нове, а я його не бачила.
М а скаріль. Це правда, і соромно, і прикро стає, коли не належиш до тих, хто перший дізнається про всі міські новини. Та ви не турбуйтесь: я хочу влаштувати у вас академію дотепності й обіцяю вам, що в Парижі не буде скомпоновано жодного віршика, якого б ви не знали напам’ять раніше за всіх. Я й сам інколи розважаюся такими вправами, коли стукне мені в голову, — люблю, сто чортів, мистецтво! Ви можете почути в кращих паризьких альковах двісті моїх пісеньок, стільки ж сонетів, чотири сотні епіграм та понад тисячу мадригалів, не рахуючи загадок та портретів.
Мадлон. Скажу вам по щирості, я страшенно люблю портрети! Ах, це ж найвишуканіші поетичні твори!
Маскаріль. Складати портрети — це річ найтяжча, і тут потрібен глибокий розум. Коли ви ознайомитеся з моєю манерою, то, сподіваюсь, похвалите мою творчість.
Като. А я до нестями люблю загадки!
Маскаріль. То добрі вправи для розуму. Оце тільки сьогодні вранці я придумав аж чотири штуки і дам їх вам розгадати.
Мадлон. Мадригали теж дуже приємні, коли їх зроблено майстерно.
Маскаріль. До мадригалів маю я особливий хист. Зараз я саме намагаюся передати в мадригалах всю римську історію.
Мадлон. Ах, це чудово! О, прошу вас, залиште для мене бодай хоч один примірник, якщо ви її надрукуєте.
Маскаріль. Обіцяю кожній з вас по одному примірнику — і то в найкращій оправі. Друкувати свої твори — нижче від моєї гідності, та мушу давати на те згоду заради продавців книжок, — вони ж бо своїми проханнями не дають мені спокійно дихати. Треба ж їм заробити!
Мадлон. Уявляю собі, яка це насолода — бачити надрукованими свої власні твори!
Маскаріль. О, звичайно! До речі, я хочу прочитати вам експромт, що я склав учора в герцогині, моєї приятельки, під час мого візиту. Ех, сто чортів! Та й здорово ж я компоную оті експромти!
Като. Експромти — саме і є спробний камінь дотепності.
Маскаріль. Отже, слухайте.
Мад л он. Ми наставляемо обидва вуха.
Маскаріль.
Ох-ох! Дивився я на вас сумирно,
А-ви вчинили лютий жарт…
Ви потайки украли серце вірне!
Рятуйте! Злодій! Пробі! Гвалт!
Като. Ах, боже мій! Яка витончена галантність!
Маскаріль. Все, що я віршую, доводить, що я великосвітський кавалер; тут і не тхне педантом.
Мадлон. Що ви! Що ви!
Маскаріль. А ви звернули увагу на початок? «Ох— ох!..» Правда ж оригінально? «Ох-ох!» Немов людина зненацька вжахнулася: «Ох-ох!» Що за диво: «Ох-ох!»
Мадлон. Так, я вважаю, що це «Ох-ох!» — щось надзвичайне!
Маскаріль. Здавалося б, ну, що там такого? Дрібниця!
Като. Ах, боже мій! Ну що ви говорите? Та це ж такі тонкі речі, що їм і ціни не складеш!
Мадлон. Безперечно! Я б воліла створити одне оце «Ох-ох!», ніж цілу епічну поему.
Маскаріль. Сто чортів! У вас чудовий смак!
Мадлон. Так! Здається, непоганий…
Маскаріль. А Що ви скажете про цей рядок: «Дивився я на вас сумирно»? «Дивився я на вас сумирно», тобто я був зовсім спокійний, нічого лихого не сподівався; проста розмовна мова — «Дивився я на вас сумирно». «Сумирно» — зовсім невинно, без лукавства, як бідна овечка, «дивився я на вас», тобто милувався вами, не зводив з вас очей, «а ви вчинили лютий жарт…». Розумієте, що ви вчинили? Ви «потайки украли серце вірне…». Чи до вподоби вам оце слово «потайки»? А правда ж, я таки гарно добрав?
Кат о. Чудово!
Маскаріль. «Потайки» — крадькома, тишком-нишком; здається, ніби кицька непомітно— підкрадається вхопити мишку — «потайки»..
Мадлон. Неперевершений шедевр!
Маскаріль. «Украли серце вірне», тобто забрали, викрали моє серце. «Рятуйте! Злодій! Пробі! Гвалт!» Правда ж, немов пробігає у розпачі людина, хоче наздогнати злодія і репетує: «Рятуйте! Злодій! Пробі! Гвалт!»
Мадлон. Не можна не визнати, що це надзвичайно витончено й дотепно.
Маскаріль. Я сам поклав свій експромт на музику і хочу вам проспівати.
Като. Ви вчилися музики?
Маскаріль. Я? Зовсім не вчився.
Като. В такому разі як же ви змогли?