Поліцаї.
Якщо тобі ціпок миліш, —
Дамо й ціпка, аж запищиш!
ТРЕТІЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Поліцаї танцюють і б'ють його ціпками, додержуючи такту.
Полішинель (рахуючи удари). Раз, два, три, чотири, п’ять, шість… Ай-ай-ай!.. Не можу більше витримати… Ось вам, панове, маєте шість пістолів!
Поліцаї.
Щедрішого за вас нема на цілім просторі земель!
Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!
Полішинель. На добраніч вам, панове.
Поліцаї.
Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!
Полішинель. Ваш слуга…
Поліцаї.
Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель?
Полішинель. Ваш слуга покірний.
Поліцаї.
Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!
Полішинель. На все вам добре!
ЧЕТВЕРТИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Всі танцюють, радіючи з того, що одержали гроші.
ДІЯ ДРУГА
На сцені — кімната Аргана.
Туанетта (не впізнаючи Клеанта). Чого ви бажаєте, добродію?
Клеант. Чого я бажаю?
Туанетта. Ах, це ви! Який сюрприз! Навіщо ви прийшли сюди?
Клеант. Довідатися про свою долю, поговорити з коханою Анжелікою, упевнитись в її почуттях і запитати в неї, що вирішила вона з приводу того фатального шлюбу, про який мене сповістили.
Туанетта. Чудово… Але ж не можна отак зопалу говорити з Анжелікого: треба діяти обережно. Вам же сказали, що за нею стежать; не дозволяють їй ані з дому виходити, ані розмовляти з ким-небудь. Либонь, вам відомо, що тільки завдяки старій тітці, охочій до вистав, нам пощастило потрапити до театру, де й зародилося ваше кохання; ми, звичайно, нікому й слова не сказали про цю пригоду.
Клеант. Та я прийшов сюди не як Клеант і коханий Анжеліки, а як друг її вчителя музики. Він дозволив мені сказати, що він посилає мене замість себе.
Туанетта. Ось її батько. Вийдіть на хвильку: я скажу йому, що ви тут.
Арган (гадаючи, що він сам, і не помічаючи Туанетти). Добродій Пургон загадав мені щоранку прогулюватися по кімнаті: пройти дванадцять разів туди і дванадцять разів сюди. Та тільки я забув його запитати, як треба ходити: вздовж кімнати чи впоперек…
Туанетта. Пане, тут один…
Арган. Говори тихо, негіднице! Ти розтрясла мені увесь мозок; наче й не знаєш, що з хворими треба тихо розмовляти.
Туанетта. Я хотіла вам сказати, пане…
Арган. Тихше, кажу тобі!
Туанетта. Пане… (Ворушить губами, вдаючи, що говорить).
Арган. Ну?
Туанетта. Я кажу вам, що…(Знову вдає, що говорить).
Арган. Що ти кажеш?
Туанетта (голосно). Я кажу: тут якийсь чоловік хоче вас бачити.
Арган. Нехай увійде.
Туанетта подає знак Клеантові, щоб той увійшов.
Клеант. Добродію…
Туанетта (до Клеанта). Не говоріть так голосно, бо розтрясете мозок у пана.
Клеант. Добродію, я в захваті, що ви підвелися з постелі і почуваєте себе краще.
Туанетта (прикидаючись обуреною). Як! Йому краще? Неправда! Наш пан завжди почуває себе погано.
Клеант. А я чув, що добродієві Арганові краще, і, як на мене, він добре виглядає.
Туанетта. «Добре виглядає», по-вашому? Навпаки! Наш пан виглядає дуже погано; то якісь нахаби набалакали вам, що йому краще. Йому ще ніколи не було так погано, як зараз.
Арган. Вона має рацію.
Туанетта. Він ходить, спить, їсть і п’є, як і кожен інший, а проте це не заважає йому бути дуже хворим.
Арган. Це правда.
Клеант. Добродію, мені дуже прикро це чути. Мене прислав до вас учитель співу панни вашої дочки; йому довелося виїхати на кілька днів на село, і він доручив мені як найближчому своєму другові продовжувати уроки з вашою дочкою. Він боїться, щоб під час перерви вона не забула всього, що вже вивчила.
Арган. Дуже добре. (До Туанетти). Поклич Анжеліку.