Комедії

Стражданням вже серце повне вщерть!
Мовчати більше я не смію…
Філісо, люба, дай надію,
Що жде мене: життя чи смерть?

Анжеліка (співає).

Погляньте, любий, як страждаю,
Як сум мене тяжкий повив.
Я зводжу очі, я зітхаю…
Це скаже вам усе й без слів.

Арган. Ого! Я й не думав, що моя дочка така вправна учениця; гляньте-бо, як співає з першого читання і не помиляється.

Клеант.

Моя коханая Філісо,

Невже ж та правда, що Тірсіса

Чекає щастя неземне,

Що в серці він твоїм живе?

Анжеліка.

О, критись більше не здолаю…

Тірсісе, я тебе кохаю!

Клеант.

О слово щастя, слово раю!

Ще раз скажи, ще раз промов,

Щоб я почув те слово знов…

Анжеліка.

Тірсісе, я тебе кохаю!

Клеант.

Ще раз, Філісо, ще, кохана…

Анжеліка.

Кохаю я…

Клеант.

О, безнастанно

Кажи, кажи… хоч сто разів,

Щоб чув я звук солодких слів!..

Анжеліка.

Вір, Тірсісе, я кохаю…

Я люблю тебе без краю!

Клеант.

О боги й королі, ви світ і всі народи

Під берлом маєте своїм, —

Не може щастя ваше зроду

Зрівнятися тепер з моїм!

Та думка темна серце крає:

Розрадника передчуваю…

Анжеліка.

О, він мені — як чорна хмара!

Ненавиджу його і я…

Його присутність — смерть моя!

Найтяжча кара!

Клеант.

Проте ваш батенько дає йому надію…

Анжеліка.

Ні, краще смерть собі я заподію,

А з нелюбом не стану під вінець.

Якщо не ти — життю кінець!

Арган. А що ж каже батько на все це?

Клеант. Він не каже нічого.

Арган. Та й дурний же той батько, що слухає таке безглузде базікання і нічого не каже!

Клеант (хоче співати далі).

Моя кохана…